У коридорі він поставив візок біля чоловічого туалету і роздивися «заппіт». Щойно подивився на рибок, Брейді зрозумів, що, напевне, відбулося. Ті дурні, які створили цю гру, також, звичайно, випадково, надали їй гіпнотичних властивостей. Сприйнятливі до них не всі, але Брейді гадав, що таких людей чимало, і то не лише ті, в кого бувають невеликі нервові напади, як у Сейді Макдональд.
Він вичитав іще там, у своїй підвальній контрольній кімнаті, що деякі електронні й відеоігри можуть викликати напади чи легкі гіпнотичні стани у цілком нормальних людей, тож виробники змушені писати (тільки дуже дрібним шрифтом) на багатьох інструкціях: не грайте подовгу, не сидіть ближче, ніж у метрі від екрану, не грайте, якщо маєте в анамнезі епілепсію.
Цей ефект самими відеоіграми не обмежувався. Щонайменше один епізод з серіалу про покемонів був одразу заборонений, бо тисячі дітей скаржилися на головні болі, розмитість бачення, нудоту й епілептичні напади. Вину покладали на той момент, де запускають багато ракет, від чого виникає стробоскопічний ефект. Певна комбінація рибок, які плавають, і мелодії працювала десь подібним чином. Брейді дивувався, що компанію, яка виробляла «заппіти», не завалили скаргами. Пізніше він виявив, що скарги таки були, тільки мало. Він дійшов думки, що причин у цього дві. По-перше, тупа гра в рибалочку сама такого ефекту не давала. По-друге, почати з того, що мало хто ті «заппіти» купував. Висловлюючись жаргоном комп’ютерної комерції, вони були «цеглинами».
Штовхаючи свій візок, чоловік у тілі Бібліотечного Ела повернувся до палати 217 і поклав «заппіт» на тумбочку — для подальших роздумів і досліджень. Потім (і не без жалю) Брейді залишив тіло Бібліотечного Ела Брукса. На мить відчув запаморочення — і ось він уже дивиться не вниз, а вгору. Брейді було цікаво, що ж станеться далі.
Спочатку Бібліотечний Ел просто стояв на місці, мов не людина, а меблі. Брейді потягнувся до нього невидимою рукою й поплескав по щоці. Потім потягнувся своїм розумом до мозку Ела, очікуючи виявити, що той виявиться закритим, як у сестри Макдональд, щойно вона виходила з гіпнотичного стану.
Але двері були широко прочинені.
Ядро свідомості Ела вже пробудилося, але тепер його стало трохи менше. Брейді подумав, що якусь його частину він випалив своєю присутністю. То й що? Люди, коли п’ють, нищать чимало нервових клітин, але в них іще багато лишається. Це справджується й для Ела. Принаймні поки що.
Брейді побачив Z, яке написав на тильному боці руки Ела, — знічев’я, просто тому, що міг, — і звернувся до нього, не відкриваючи рота.
— Привіт, Z-Бою. Ходи тепер. Виходь. Іди в крило А. Але ти ж нікому не розкажеш, правда?
— Про що? — здивовано спитав Ел.
Брейді кивнув, наскільки в нього це виходило, і посміхнувся, наскільки в нього виходило посміхатися. Йому вже хотілося знову повернутися в Ела. Елове тіло було стареньке, зате працювало.
— Добре, — сказав він Z-Бою. — Про що тут розказувати.
2012 рік перейшов у 2013-й. Брейді втратив інтерес до тренування телекінетичних здібностей. Тепер у цьому не було сенсу, адже в нього був Ел. Щоразу потрапляючи в нього, він тримався дедалі міцніше, контролював краще. Керувати Елом — це як керувати таким дроном, із тих, яких військові випускають стежити за бойовиками в Афгані… щоб потім розбомбити їх на хрін.
Чудово, що й казати.
Одного разу його Z-Бой показав один із «заппітів» детективові на пенсії в надії, що того загіпнотизує демо «Риболовлі». Опинитися всередині Ходжеса було б чудово. Брейді щонайперше взяв би олівець і повиколював би старому копові очі. Але Ходжес тільки глянув на екран та й повернув його Бібліотечному Елові.
Брейді намагався повторити спробу через кілька днів — цього разу з Денізою Вудс, помічницею фізіотерапевта, яка двічі на тиждень приходила в палату тренувати йому руки й ноги. Вона взяла пристрій, коли Z-Бой їй його дав, і дивилася на рибок трохи довше, ніж Ходжес. Щось сталося, тільки цього було ще замало. Намагатися пролізти в її голову — це було приблизно як спробувати пройти крізь міцну гумову діафрагму: вона натягувалася — достатньо, щоб побачити, як Деніза годує омлетом малого сина на високому стільчику, — і одразу виштовхувала його назад.
Вона повернула «заппіт» Z-Бою і сказала:
— Правда, гарненькі рибки. А тепер чого б тобі не порозносити книжки, Еле, а ми б із Брейді попрацювали з оцими впертими колінами?