— Не питай — і не почуєш неправди! — шкіриться він.
Вона намагається стриматися, але все одно веде далі:
— Бо ви дуже подібно говорите. І отой хак, що його приніс той другий, який мене привів сюди, коли привезли ті коробки… це ж також робота Брейді, щоб мені її не бачити. Його почерк!
— Брейді Хартсфілд — напівкататоник, він ледве ходити може, не те що написати хак для використання на застарілих ігрових пристроях. Деякі з них також виявилися не тільки застарілими, а й бракованими! Я не отримав того, чого хотів, за свої гроші від цих йобаних «Sunrise Solutions», і це мене вибішує по максимуму.
Вибішує по максимуму. Так Брейді весь час казав за їхніх кіберпатрульних часів — зазвичай про шефа чи якогось ідіота-клієнта, який примудрився пролити моко-лате на системний блок.
— Тобі дуже добре платять, Фредді, і в тебе вже майже все. Чому б нам на тому не скінчити?
Він проскакує повз неї, не чекаючи на відповідь, ставить на стіл валізку й відмикає. Дістає звідти конверт, на якому друкованими літерами написані її ініціали — ФЛ. Літери хиляться в лівий бік. Працюючи в «Discount Electronix», вона помічала такий самий нахил літер у заповнених замовленнях. Так писав Брейді.
— Десять тисяч, — каже Доктор Z. — Останній платіж. Тепер до діла.
Фредді тягнеться до конверта.
— Якщо не хочете, можете навіть тут не сидіти. Решта вже робиться майже на автоматі. Наче виставляється будильник.
І якщо ти — справді Брейді, думає вона, то ти й сам можеш. Я це добре вмію, але ти вмів іще краще.
Він дозволяє їй торкнутися конверта, але відсмикує його.
— Я залишуся. Не те що я тобі не довіряю…
Довіряєш, як же, думає Фредді. То й нехай.
Його щоки знову морщаться від вишкіру, який не обіцяє нічого доброго.
— І хтозна. Може, нам пощастить і ми побачимо перший результат.
— Готова закластися, більшість людей, які отримали ті «заппіти», вже їх повикидали. Ну це ж, блін, просто іграшка — а деякі так узагалі не працювали. Як ви казали.
— Хай це вже буде мій клопіт, — каже Доктор Z. Знову його щоки бгаються складками — і знову розрівнюються. Його очі червоні, наче він обкурився. Вона думає, чи спитати його, що вони, власне, роблять, чого він хоче досягти… але вона вже здогадується: а чи треба їй пересвідчуватись, що воно справді так? До того ж коли це і Брейді, то яка з того шкода? У нього сотні ідей — і всі прибацані.
Ну гаразд.
Більшість із них.
Вона перша заходить у кімнату, яка призначалася для другої спальні, а стала її робочим кабінетом, таким електронним прихистком, про який вона завжди мріяла і ніколи не могла собі дозволити, — таку нору, призначення якої Ґлорія з її красою, заразливим сміхом і «людськими навичками» ніколи не могла зрозуміти. Тут підігрів підлоги практично не працює — і градусів на п’ять холодніше, ніж у решті квартири. Комп’ютери не проти. Їм так подобається.
— Ну, — каже він. — Роби!
Вона сідає за найновіший стаціонарний «мак» з двадцятисемидюймовою діагоналлю, монітор прокидається, Фредді вводить пароль — випадковий набір цифр. У машині лежить папка, пойменована просто Z, і вона відкриває її другим паролем. Підкаталоги називаються Z-1 і Z-2. Третім паролем вона відкриває Z-2, після чого швидко береться до клавіатури. Доктор Z стоїть за її лівим плечем. Спочатку його присутність її тривожить, але потім вона занурюється у справу і, як завжди, вже нічого не помічає.
Це триває не дуже довго; Доктор Z дав програму, і працювати за нею їй просто завиграшки. Праворуч від комп’ютера на високій полиці стоїть репітер сигналу «Motorola». Коли вона завершує роботу, натиснувши одночасно КОМАНДА і клавішу Z, репітер оживає. Жовтими цяточками висвічується напис: ПОШУК. Він моргає, немов світлофор на порожньому перехресті.
Вони чекають, і Фредді розуміє, що затамувала подих. Вона з силою видихає, на мить надувши худі щоки. Починає вставати, але доктор Z кладе їй руку на плече.
— Даймо йому ще часу.
Вони дають програмі п’ять хвилин, і єдиний звук, який у той час лунає в кімнаті, — тихе гудіння техніки і завивання вітру, що дме зі скрижанілого озера. ПОШУК продовжує блимати.
— Добре, — каже він нарешті. — Я розумів, що великих надій покладати на це не випадає. На все свій слушний час, Фредді. Повернімося до другої кімнати. Там я дам вам остаточний платіж і піду…
Жовтий «ПОШУК» раптово змінюється на зелене «ЗНАЙДЕНО».
— Ось воно! — кричить він. — Ось воно, Фредді! Ось і перший!