Тепер уже всі її сумніви розвіяно. Оцей вигук захвату. Так, це справді Брейді. Він перетворився на живу російську матрьошку, що добре поєднується з цією хутряною шапкою. Якщо зазирнути в Бабіно, там буде Доктор Z. Зазирни в Доктора Z — і там виявиться за пультом Брейді Хартсфілд. Бог знає, як таке може бути, але так воно є…
Зелене «ЗНАЙДЕНО» змінюється на червоне «ЗАВАНТАЖЕННЯ…». Не минає й кількох секунд, як натомість з’являється напис «ВИКОНАНО». Потім репітер знову розпочинає пошук.
— Добре, — каже він. — Я задоволений. Мені час іти. Ніч у мене дуже зайнята, я ще всіх справ не скінчив…
Вона йде за ним до другої кімнати, зачиняючи за собою свою електронну нору. Вона приймає рішення, яке, напевне, вже спізнилося. Щойно він піде, вона вимкне репітер і видалить останню програму. Зробивши це, спакує валізу — і в мотель. Завтра вона їде на хрін з цього міста — і на південь, до Флориди. З неї годі і цього доктора, і його Z-Боя, і середньозахідної зими.
Доктор Z надягає пальто, але замість дверей підходить до вікна.
— Краєвид такий собі, — відзначає він. — Висоток забагато.
— Так, дійсно хріновий.
— А проте все ж кращий за мій, — каже він, не розвертаючись. — Останні п’ять з половиною років я був змушений дивитися на парковку.
Раптово вона відчуває, що досягла межі. Якщо вона бодай шістдесят секунд пробуде з ним в одній кімнаті, у неї почнеться істерика.
— Дайте мені гроші. Дайте їх мені — і пиздуйте, куди хочете. Уже все зроблено.
Він розвертається. У його руці пістолет із коротким дулом, з якого він уже стріляв у дружину Бабіно.
— Правильно, Фредді. Усе вже зроблено!
Вона реагує блискавично — вибиває з його руки зброю, б’є його ногою в пахвину, каратистським ударом шарахає його в потилицю, як Люсі Лью, коли той згинається від болю — і вибігає з дверей, репетуючи на все горло. Оцей уявний відеокліп у повному кольорі й стереозвуку програється в її уяві, поки Фредді стоїть, прикипівши до місця. Пістолет бахає. Вона робить два непевні кроки, налітає на крісло, в якому зазвичай дивиться телевізор, падає на нього і скочується вниз головою на підлогу. Світ темніє й даленіє. Останні її відчуття — тепло від крові у верхній половині тіла і в нижній — від того, що сечовий міхур перестав тримати.
— Ось і фінальний платіж, як обіцяно… — ці слова долинають до неї з далекої далини.
Чорнота поглинає світ. Фредді падає в неї і зникає.
Брейді доволі спокійно стоїть, дивлячись, як з-під неї розтікається кров. Він слухає, як хтось стукає в двері, намагаючись з’ясувати, чи все в квартирі нормально. Чогось особливого той, хто стукає, не чекає, але про всяк випадок краще перевірити.
Минає приблизно півтори хвилини, і він кладе зброю назад у кишеню пальта, поряд із «заппітом». Не може втриматися від того, щоб подивитися на комп’ютерну кімнату перед тим, як іти. Репітер продовжує нескінченний автоматичний пошук. Хай там як, а він здійснив дивовижну подорож. Чим вона скінчиться, передбачити важко, але певні результати точно будуть. І вони, як кислота, роз’їдатимуть старого відставного копа. Помста — дійсно така страва, що її краще споживати холодною.
Він сам-один спускається ліфтом. У вестибюлі також нікого. Заходить за ріг, підіймає комір дорогого пальта Бабіно, затуляючись від вітру, і пищить електронним замком «бумера» Бабіно. Сідає в машину, заводить її, але лише для того, щоб зігрітися. Перш ніж вирушити до наступного місця призначення, треба зробити ще дещо. Насправді йому не дуже й хочеться це робити, бо, попри всі свої людські гріхи, Бабіно має чудовий гострий розум і більша частина того розуму ще не пошкоджена. Знищити такий інтелект — це вчинити приблизно так само, як оті дурні й забобонні довбойоби з «Ісламської держави», що розбивали молотками на друзки пам’ятки культури й мистецтва, що їх уже неможливо відновити. Але він мусить це зробити. Ризикувати не можна, адже це тіло — також скарб. Так, у Бабіно високуватий тиск і слух трохи впав за останні кілька років, але теніс і походи до лікарняного тренажерного залу двічі на тиждень тримають його м’язи в доволі гарній формі. Серце дає сімдесят ударів на хвилину, не затинається. Не потерпає він ні від ішіасу, ні від подагри, ні від катаракти чи інших неподобств, що мучать багатьох його однолітків.
До того ж гарний лікар зараз йому дуже знадобиться.
Маючи це на думці, Брейді занурюється вглиб і знаходить те, що залишилося від ядра свідомості Фелікса Бабіно — мозку всередині мозку. Ця свідомість уже пошрамована й пошматована за всі попередні відвідини Брейді, але він ще там є, і це ще Бабіно, і він може (хоча б теоретично) перехопити контроль над ситуацією. Але він усе ж тут безпорадний, наче якийсь молюск без мушлі. Тільки ця свідомість нагадує не тіло, а радше густе плетиво світляних дротів.