— Убив?! Ні!
— Убив.
— Ні! Та я б ніколи…
— Але таки вбив. Проте лише тому, що я тобі так сказав.
— Ви точно знаєте? Я не пам’ятаю.
Брейді бере його за плече.
— Ти в цьому не винен. Ти був під гіпнозом.
Лице Z-Боя яснішає:
— Від «Риболовлі»!
— Так, від «Риболовлі». А коли ти був під гіпнозом, я наказав тобі вбити місіс Бабіно.
Z-Бой дивиться на нього поглядом, сповненим сумніву й горя.
— Якщо я це зробив, то була не моя вина. Я перебував під гіпнозом і нічого не пам’ятаю.
— Тримай.
Брейді дає Z-Бою свій пістолет. Z-Бой тримає його й, насупивши брови, дивиться на зброю, немов на якийсь екзотичний витвір.
— Клади це в кишеню, а мені давай ключі від машини.
Z-Бой з відсутнім виглядом засовує 32-каліберний у кишеню штанів; Брейді кривиться від думки, що буде, якщо зброя вистрілить і всадить бідолашному дурню кулю в ногу. Нарешті Z-Бой простягає йому ключі. Брейді кладе їх у кишеню, встає і проходить через вітальню.
— Ви куди, Докторе Z?
— Я ненадовго. Може, посидиш на канапі, доки я вернуся?
— Я посиджу на канапі, доки ви вернетеся, — відказує Z-Бой.
— Гарна думка!
Брейді йде в кабінет доктора Бабіно. У ньому є стіна марнославства, завішана фотографіями в рамках — серед них і така, де молодший Бабіно тисне руку другому президентові Бушу; обидва шкіряться, як намахані. Брейді уваги на фотографії не звертає: він уже багато разів їх бачив — протягом тих місяців, коли вчився перебувати в тілі іншої людини, цей час він подумки сприймає як водійську школу. Не цікавить його й комп’ютер на столі. Зараз йому потрібен ноут — «Macbook Air», що стоїть на креденсі. Він відкриває його, вмикає і вводить пароль Бабіно, який, так уже вийшло, — «ЦЕРЕБЕЛІН».
— Нехилу штучку ти мені колов, — зауважує Брейді, поки завантажується основний екран. Власне, він цього не дуже певен, але обирає вірити в силу тих ліків.
Його пальці стукотять по клавіатурі з напрацьованою швидкістю, не властивою Бабіно, і вискакує прихована програма, яку Брейді встановив сам під час попереднього візиту до голови доброго лікаря. Вона називається «Риболовля». Він знову береться до клавіатури, і програма йде на репітер у комп’ютерному прихистку Фредді Лінклаттер.
«ПРАЦЮЄ…» — повідомляє екран ноутбука, а потім: «3 ЗНАЙДЕНО».
Три знайдено! Уже три!
Брейді радий, але не надто дивується, хоча й відбувається це в мертвий передранковий час. У кожній юрбі є кілька людей, що страждають на безсоння, зокрема й у тій юрбі, яка отримала «заппіти» з сайту badconcert.com. Хіба є кращий спосіб збавити безсонні години, як над зручним ігровим пристроєм? А перед тим, як розкласти пасьянс чи поганяти сердитих пташок, — чом би не перевірити отих рожевих рибок на демо-екрані й не подивитися, чи почали вони вже перетворюватися на цифри, коли їх зловити? За правильну комбінацію дають призи, але о четвертій ранку це навряд чи буде основною мотивацією. Зазвичай о четвертій ранку особливо печально не спати. Саме в цей час накочуються песимістичні й неприємні думки, а відео з рибками так заспокоює. І на нього легко залипнути. Ел Брукс зрозумів це до того, як став Z-Боєм; Брейді зрозумів, щойно побачив. Просто щасливий збіг обставин, але те, що після того зробив Брейді — що він підготував, — це вже ніякий не збіг. Це результат довгого й уважного планування, поки він перебував в ув’язненні — у палаті й у зруйнованому тілі.
Він закриває ноутбук, бере його під пахву і виходить із кабінету. У дверях він щось згадує — і повертається до письмового столу Бабіно. Висуває середню шухляду і знаходить саме те, чого хоче, навіть довго ритися не треба. Коли щастить, так уже щастить.
Брейді повертається до вітальні. Z-Бой сидить на канапі, його голова похилена, плечі зсутулені, руки звисають між розсунутими колінами. Вигляд у нього невимовно виснажений.
— Мені час іти, — каже Брейді.
— Куди?
— Не твоє діло.
— Не моє діло.
— Точно. Тобі треба спати далі.
— Тут, на канапі?
— Або нагорі в будь-якій спальні. Але перед тим тобі треба ще дещо зробити. — Він вручає Z-Боєві фломастер, знайдений у шухляді Бабіно. — Постав свій знак, Z-Бою, як тоді, в домі місіс Еллертон.
— Вони були живі, коли я дивився на них із гаражу, я знаю, а зараз, вони, мабуть, мертві.
— Напевне, так.
— Я ж їх не вбивав, ні? Бо мені здається, що я був принаймні в ванній. І написав там «Z».
— Ні, нічого такого не бу…