— Що ж сталося з останньою партією?
— Ну, звичайно, пристрої були активом, але не надто цінним з огляду на брак. Я якийсь час їх потримав, і ми рекламували їх на ринку компаній, які спеціалізуються на дисконтних товарах. Мережі на зразок «Усе по долару» чи «Чарівник-економ». Знаєте такі?
— Так. — Ходжес купив пару дешевих туфель у місцевій крамничці «Усе по долару». Коштували вони більше, ніж один долар, але були непогані. Носилися добре.
— Звичайно, ми були змушені повідомити, що не менш як три на кожен десяток «заппіт командерів» — так остання версія називалася — можуть виявитися бракованими, що означало: кожен треба перевіряти. Це вбивало будь-який шанс збути всю партію. Перевіряти по одному — це занадто велика праця.
— Умгу.
— Тож, як довірена особа банкрута, я вирішив їх знищити і попросити податкової пільги, яка мала б становити… ну, так чимало. Не за стандартами «General Motors», але десь середина шестизначних чисел. Розумієте, треба бухгалтерії лад дати.
— Так, розумію.
— Але до того, як я зміг це зробити, мені зателефонував один чоловік із компанії під назвою «Gamez Unlimited» — от просто в нашому місті, — назва така, як «ігри» по-англійськи, тільки там Z у кінці. Назвався виконавчим директором. Може, то такий директор, як буває в конторі на три людини в двох кімнатках чи гаражі. — Шнайдер пирхає так, як може пирхати великий нью-йоркський бізнесмен. — Оскільки комп’ютерна революція дійсно сталася, то такі заклади виникають, як гриби після дощу, хоча я й ніколи не чув, щоб вони по-справжньому видавали щось безкоштовно. Відгонить якимсь шахрайством, чи не так?
— Так, справді, — каже Ходжес. Пігулка, яка розчиняється під язиком, страшенно гірка, зате полегшення солодке. Він міркує, що так буває взагалі багато з чим у житті. Просвітлення в дусі «Рідерз дайджест», але менш правдивим воно від такої банальності не стає. — Є таке.
Ну ось і прощавай, щите законності. Шнайдер пожвавився, захоплений власною розповіддю.
— Отой чоловік запропонував мені купити вісімсот «заппітів» по вісімдесят доларів: це приблизно на сто доларів дешевше, ніж запропонована роздрібна ціна. Ми трохи поторгувалися й домовилися за сотню.
— За одиницю?
— Так.
— Отже, виходить вісімдесят тисяч доларів, — каже Ходжес. Він думає про Брейді, який мав бозна-скільки цивільних судових процесів на суми аж до десятків мільйонів доларів. Брейді, який — коли Ходжесові не зраджує пам’ять — має приблизно одинадцять тисяч доларів у банку. — І ви отримали чек на таку суму?
— Так і є. Знято з рахунку «Gamez Unlimited».
— Без проблем?
Тодд Шнайдер знову пирхає тоном великого бізнесмена.
— Коли б ні, то ці вісімсот «заппітів» були б разом з рештою розібрані на запчастини для нових комп’ютерних штук.
Ходжес швидко накидає якусь арифметику на своїх розмальованих папірцях. Якщо тридцять відсотків з восьмисот були браковані, то залишається п’ятсот шістдесят робочих. Чи, може, трохи менше. Гільда Карвер отримала, напевне, оброблений — чого ж іще вони б їй його давали? — але, за словами Барбари, він тільки раз блимнув синім і згас.
— То вони пішли.
— Так, через «Єдину поштову службу» зі складу в Терра-Хоті. Зовсім невелика компенсація, але вже щось. Ми для своїх клієнтів робимо, що можемо, містере Ходжесе.
— Не сумніваюся.
«І ура», — думає Ходжес, після чого питає:
— Чи не пригадаєте адресу, на яку надсилалися ті вісімсот «заппітів»?
— Ні, але вона є в документах. Дайте мені свій е-мейл — і я радо вам надішлю, тільки з тим, щоб ви мені перетелефонували й розповіли потім, що за оборудки влаштовували оці з «Gamez».
— Залюбки, містере Шнайдере. — То буде номер абонентської скриньки, думає Ходжес, і її господаря давно немає на місці. Однак, усе одно треба перевірити. Холлі зможе це зробити, поки він буде в лікарні, лікуючись від того, що майже напевне не виліковується. — Ви дуже мені допомогли, містере Шнайдере. Ще одне запитання — і я вас відпущу. Чи не пам’ятаєте, як звати виконавчого директора «Gamez Unlimited»?
— Так, пам’ятаю, — каже Шнайдер. — Напевне, саме тому в назві компанії в кінці не S, а Z.
— Не зовсім розумію…
— Виконавчого директора звали Майрон Закім.