– Так чого ж? Прислать холопів, – вони й поприбирають.
– От який ти тільки дурноголовий! Треба духовного, духовного порядку! А ти про земне думаєш! Указ треба писать. Коли государствений переворот роблять, завжди указ пишуть. Ану, пошукай мені бересту чистеньку. Десь тут повинна буть.
Бенедикт пошукав на столі, посовав книги. Оцей сувій майже чистенький. Мабуть, Федір Кузьмич, слава йому, тільки почав писати.
Указ
Оце я, який є, Федір Кузьмич Каблуков, слава мені, Найбільший Мурза, довгої мені жизні, Секлетарь і Академік і Герой і Моріплаватель і Плотник, і позаяк я є без кінця об людях переживаючий, наказую.
* Туто в мене свободна хвилинка випала, а то цілий день без продиху.
* Оце ж іще шо надумав для народного бла...
А далі тільки риска і клякса: отут ми його, мабуть, і сполохали.
– Є?. Ану, шо там?.. Оце все позакреслюй. Пиши, у тебе почерк гарний: Указ Перший.
Указ Перший.
1. Начальник теперечки буду я.
2. Званіє моє буде Генеральний Санітар.
3. Житиму в Червоному Теремі з подвоєною охороною.
4. На сто аршин не підходь, хто підійде – одразу гаком без розмов.
Кудеяров
Поскриптум:
Місто буде надалі та на віки вічні називатися Кудеяр-Кудеяричськ. Гарненько шоб напам’ять вивчили.
Кудеяров
Бенедикт записав.
– Так. Ану, покаж. «Кудеяров» треба більше, з закавикою. Закресли. Перепиши давай, та прізвище шоб великими буквами, десь може з ніготь. Після «в» хвости понамальовуй, отако – вправо-вліво, наче петлею. О-о, отак.
Тесть подихав на бересту, шоб підсохла; помилувався.
– Так. Чого б його іще?.. Пиши: Указ Другий.
– Кудеяр Кудеяричу! Ви укажіть, шоб празників побільше.
– От який тільки в тебе підхід негосударствений! – розсердився тесть. – Указ підписаний? Підписаний! Законну силу має? Має! Тож і звертайся тепер до мене: пане Генеральний Санітар. Як положено звертайся. А то дозволяєш собі чортзна-шо.
– А добавка? Примовка, тобто?
– А, добавка... Добавка... А може, так: «життя, здоров’я, сила». Генеральний Санітар, життя, здоров’я, сила. Допиши там. Так... Тобі теж нада буде... Хочеш, – будеш Зам-по-обороні?
– Я хочу Генеральним Замом-по-обороні.
– Шо, вже й підсиджувать?! – закричав тесть. – Підсиджувать, га?!
– Та при чому тут? От завжди ви, як я не знаю хто! Нічого не підсиджувать, воно ж красиво: Генеральний!
– Та ще б не красиво! Тільки двом одразу не можна! Генеральний завжди тільки один! А ти, коли хоч, – будеш Зам-по-обороні та морських ділах.
– По морських та окіянських.
– Та по яких хоч. Пішли далі. Указ Другий.
– Празників, празників побільше.
– От і знов негосударствений підхід! Насамперед ідуть гражданські свободи, а потім вже й празники.
– А чо’ це так? Яка різниця?
– А того! Бо так завжди революцію роблять: насамперед тирана скидають, потім, хто тепер начальник, рішають, а тоді вже й гражданські свободи.
Сіли писати, шарудіти берестою. За вікном стало розвиднятися. За дверима почулося якесь шарудіння, якісь переговори пошепки, метушня. Хтось постукав.
– Та хто там преться? Шо нада?!
Ввалився холоп, уклонився.
– Там, теє... делегація представителів, кажуть: ну шо там?
– Яких іще представителів?
– Яких представителів? – гукнув холоп, обернувшись у сіни.
– Народних! – глухо крикнули з сіней. Наче й Лев Львович гукнув. Не встигли тирана скинуть, а вже й ходоки надоїдають. Вже й дізналися. От уже народ! Ніякого тобі спокою!
– Народних, кажуть.
– Передай там: революція пройшла успішно, тіран нізложений, працюємо над указом про гражданські свободи, тож не заважать і по хатах розійтися.
– Дивіться ж, за ксєракси не забудьте! – гукнули з сіней.
– Він ще буде мене вчить! Хто визволитель? Я! Ану, жени його у шию, – розсердився тесть. – Двері закрий і нікого не пускай. Ми тут, понімаєш, судьбоносні документи складаємо, а він під руку лізе. Давай, Зам. Пиши: Указ Другий.