– Написав.
– Так... Свободи... Десь у мене туто записано... у пам’ятці... шось не розберу. В тебе очі молоді, ану, прочитай.
– Та-а-а... тут таке понакалякано... Хто це так писав?
– Хто-хто, я й писав. Із книги списував. Консультірувався, шоб усе по науці. Читай давай.
– Е-е-е... свобода слєва... чи то снова... не розберу...
– Пропусти, далі давай.
– Свобода... сабраній, чи шо?
– Покаж. Та наче й так... та да, так і є. Це коли зберуться, шоб свободно було. А то наб’ється дюжина в одну горницю, понакурюють, а потім голова болить і робітники з них погані. Пиши: більше трьох не збиратися.
– А на празник?
– Все одно.
– А як у хаті шестеро? Семеро?
Тесть плюнув.
– Та шо ти мені тут діалєхтику розводиш? Якшо й справді так, то хай тоді заяву подають, мито сплатять, дозвіл одержать. Пиши давай!
Бенедикт написав: «більше трьох, Боже збав, не збиратися».
– Якби ще свободу печаті.
– А шо воно таке?
– Та то шоб книги старопечатні читали.
Тесть подумав.
– А-а, чорти їх забирай. Тепер уже все одно. Можна. Хай читають.
Бенедикт записав: «старопечатні книги читати дозволяєцця». Трошки подумав і дописав: «та знай міру». Так і Федір Кузьмич, слава йому, весь час наказував. Іще подумав. Та ні-і-і, шо ж це получаєцця: бери хто хоч, читай шо хоч? Коли хоч зі схованки витягай, на столі розгортай, а на столі, може, чимось наляпано, чи насмічено? Якшо вже книги читати заборонено, то кожен свою береже, у чисту ганчірочку завертає, боїться на неї й дихнуть. А якшо читати дозволено, то, мабуть, і палітурки перегинатимуть, а то й сторінки вириватимуть! Ще, чого доброго, і кидатися книгами надумають. Ні! Не можна людям довірять. Та чого вже там: повилучати, та й усе. Прочесать усе містечко, слобода за слободою, хатка за хаткою, всіх поперетрусити, книги повилучати, та й на сім засувів замкнути. Зась!
Раптом пойняв: ти ба, государствений підхід розумію!!! Сам, без указу, – розумію!!! Гур-рра! От шо значить у Червоному Теремі сидіти! Бенедикт випростався, розсміявся, висолопив кінчик язика і акуратненько перед «дозволяється» дописав «не».
– Так... Свобода вєраіспа-... іспа-... спавіданія.
Тесть позіхнув.
– Шось воно мені вже й набридло. Харош уже тих свобод.
– Та тут іще трошки.
– Буде з них. Хай губу не розкатують. До оборони переходимо. Пиши: Указ Третій.
Морочилися з обороною аж до полудня. Теща посилала запитати, коли ж уже вони додому будуть: обід же вихолоняє. Звеліли прямо до Червоного Терему блинів та пиріжків привезти, діжку квасу, свічок. Бенедикт, як Зам-по-Обороні та по Морських та Окіянських Ділах, аж прямо захопився: ой, як інтересно. Вирішили поставити кругом містечка огорожу в три ряди, шоб од чеченців оборонятись легше було. Зверху на огорожі, на двадцяти чотирьох кутах, будки вистроїти, і там, у тих будках, дозорних поставити, шоб і день і ніч на всі боки поглядали, пильнували. І тесові ворота на чотири сторони. Якшо вже комусь на поле треба – ріпу садити, снопи в’язати, абошо, – то одержати у конторі пропуск. Вранці по пропуску вийдеш, ввечері – назад. Холопи у тому пропуску дірку зроблять, або, як тесть виразився, проконпостірують та йменнячко твоє напишуть: пропущений такий-то, десятину здав. А ще, – промайнуло в Бенедикта, – ця огорожа проти кисі добряча оборона. Високу-височеньку побудувать, от і не прошмигне. А всередині огорожі гуляй де хоч і свободой насолоджуйся. Покой і воля. І пушкін теж таке сочинив.
Ой! А ще ж треба пушкіна од народу оборонити, шоб білизну на нього не вішали. Кам’яні ланцюги видовбати та з чотирьох боків кругом нього на стовпах порозвішувати. Зверху, над головою – козирок, шоб птиці-блядуниці не паскудили. І холопів по кутках поставити, дозор нічний та дозор днівний, окремо. А ще дописать у дорожні повинності: прополка народної тропи. Взимку шоб тропу розчищали, а влітку можна й квітами – дзвіночками чи шо, обсадить. Кропчик заборонить на государственому рівні, шоб і духу його не було.
Ще посидів, подумав, розсердився: пушкін – то ж наше всьо! А Бенедикт тим більше, бо Зам по Морських та Окіянських. Тре’ буде отак зробить: човен великий видовбать, та з палицями, та з перехрестями, на зразок корабля. На річці поставить. І пушкіна наверх, на саму верхотуру. І книгу в руки дать. Шоб вищий був александрійського стовпа, тобто, з походом.