– М-м.
– Куди ти, туди й я. Од книги одірвися!
– Та шо вам іще?
Сім’я сиділа за столом, їла канарейок-гриль і дивилася на Бенедикта з незадоволенням, – всі, навіть Петрович-сан. Діточки, Пузир і Конкордія, повзали під столом, шкребли пазурями підлогу.
– Перестановки я задумав у владних структурах, дорогенький.
– Та на здоров’я.
– Ми ж оце надумали з Петровичем двигатель внутріннього згоранія робить. Більзін є, іскру я очима даватиму, все інше – у робочому порядку.
– Хай Бог помагає. А я тут з якого боку?
– Консолидация нужна небольшая, – втрутився Петрович-сан.
– В мене нема.
– Эть!.. Подмога, подмога нужна!
– Хочу Старшого Істопника зі світу звести, – сказав тесть.
Бенедиктові здалося, шо недочув, він притримав книгу пальцем, витягнув шию.
– Куди везти?
– Куди, куди, – стратити! Вуха помий! – розлютився тесть. – Зовсім уже зачитався, у папірці позаривався, государство по боку, теж мені – Зам! Стратити його бажаю, як вредний вогнеопасний елемент! На виконання Государственого Указу, шо бозна-коли ще прийняли! І економіці од його збиток: народ розпустився, печі задарма запалюють, ніхто вогняного налогу не сплачує!
– Нам теперь с бензином открытого огня держать никак нельзя, – підтвердив Тетеря, – это я как Министр Нефтедобывающей и Нефтеперерабатывающей заявляю. Мы ж теперь страна ОПЕК. Нам про экспорт думать надо, а не хухры-мухры.
– А він ще й розкопки вредні робить, підкопується під государство. Прокинемось уранці, а країна вже й завалилася.
– И столбы ставит, мешая свободному проезду, это уж я как Министр Транспорта.
– Революція продолжаєцця, тут нема чого й думать, – сердито сказав тесть. – За чистоту рядів боротись нада? – нада. Я ж медицинський работник, не забувай. Ми, медицинські работники, знаєш, яку клятву даємо? Не навреди. А він – вредить. Чув?! Отож давай, одна нога тут, – друга там, мотнися, зв’яжи його мотузочком. До стовпа, чи ще там до чогось прив’яжи, тільки міцніше. Я б людей послав, так він же ж хукне – та й одіб’ється. А на тебе не хукне.
– Не дозволю страчувать Нікіту Іванича, та шо ж це таке?!?! – закричав Бенедикт. – Приятелювали... ватрушки пекли, пушкіна разом довбали, та й... теє... вобше!!!
Про хвіст афішувати не став.
– Дозволю – не дозволю, а твого дозволу ніхто й не питає! – закричав і тесть. – Ти Зам по Морській та Окіянській Обороні, а це діло сухопутне! Двигатель зробимо, по дорогах їздитимемо! Твоє діло його сюди доставити, шоб не втік!
– А хрєн вам у жопу замість кропу!
– Ах, так?! Космополит! – крикнув Тетеря, штовхаючи стола.
– Од косматого чую! Опудало чотириноге!
– Ти як з Міністром розмовляєш?! – тесть перегнувся через стіл, вирвав з Бенедиктових рук книгу та шваркнув об підлогу, аж сторінки порозсипалися.
– Б-блін!.. а од вас, тату, і вобше – смердить!
– Ах, ти так?! Ану! – тесть шарпонувся через стіл, скидаючи посуд, хватаючи Бенедикта чіпкими, холодними руками за горло. – А ну, повторив! Повторив, кажу!!! От я тя зараз присмалю...
І, напруживши очі, почав смалити Бенедикта жовтим, холоднуватим, дряпаючим полум’ям.
– Ану, кінчайте неподобство! При дітях! – прикрикнула теща.
– Тату! Кантраліруйте себе, тату!
– Та за шо, їй-Богу?.. Та ви вобше... ви... ви... ви – кись ви, от ви хто!!! – вигукнув Бенедикт, і аж сам злякався – слово ж вилетить і не впіймаєш; налякався, а все’дно крикнув. – Кись! Кись!
– Я?.. Я-я-я?.. – засміявся тесть і зненацька розжав пальці та одступився. – Неправда ваша... Кись – то ти.
– Я-я-я?!?!?!
– А хто ж? Пушкін, чи шо? Ти! Ти і є... – Тесть реготав, гойдав головою, розминав занімілі пальці, погасив світло в очах, – тільки червонуваті вогники перебігали в круглих очних ямках. – Ти на себе у воду подивися... У воду... Ги-ги-ги-и-и... Сам ти кись... А боятися не треба... Не треба бояцця... Тут усі свої...
Теща теж засміялася, Оленька приснула, Терентій Петрович-сан вишкірився. І дітки кинули шкребти підлогу, підняли пласкі голови та вискнули.
– Ти на себе у воду глянь...
Кинувся геть зі світлиці; сім’я сміялася йому навздогін.
Нашо, нашо вони брешуть! Гля, шо кажуть!.. Осьо комора, осьо діжка з водою, – затуляючись руками од світла, вдивлявся у темну, просмерділу болотом воду. Та нє, брехня! Брехня!!! Погано видно, але ж видно: голова ж кругла, хоч волосся й поріділо; вуха ж на місці, борода, ніс там, очі. Нє, я людина! Людина я!.. Авжеж! А хрєн вам!..