* Женський День, значить, буде те саме, шо й Бабський Празник.
* Цього дня усім жінкам пошанування, бо вони є Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця чи ще там якась Манюня, усіх шанувать.
* У цей Празник їх не бить не лупцювать нічого такого звичайного шоб не робить, а нехай вона Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця, чи ще там якась Манюня рано-вранці встане пиріжків-оладків напече того-сього наготовить все чистенько позамітає-повимиває лави понадраює води з колодязя понаносить шмаття там спіднє-верхнє понамочить та випере а в кого килимки чи доріжки нехай усі гарненько повибиває бо я вас знаю пилюка в хаті хоч носа затикай. Дровець нехай нарубає баню натопить напариться як слід. Всього-всього на стіл понаставляє шоб аж угинався блини шоб горочкою закусі всякої побільше може з Нового Году шось недоїдене лишилося все на стіл став.
* З роботи повернувшись проздравить Жену і Мати і Бабусю і Плем’янницю чи ще якусь там Манюню з Международним Женським Днем.
* Отак казать: «Желаю вам Жена і Мати і Бабуся і Плем’янниця чи ще там якась Манюня щастя в жизні успєхав в работє мірнава нєба над галавой».
* Всяку жінку, хоч би й Сусідка, хоч би й хто була, так само вєжливо проздравлять.
* Потім пий-гуляй, роби шо хоч, веселись, та знай міру.
Каблуков
Таки правда, таки Бенедикт вгадав, великий він майстер, Федір Кузьмич, слава йому, на теє-то-як-його, тобто по молодичках. Жінки на роботі такі довольні сидять: ніхто їм і слова поганого не скаже, ні тобі штурхана, ні тобі у вухо, ні ляпасів ніяких, а кожен проздравля. Варвара Лукинишна вбралась у намисто. Оленька уся в стрічках. Навіть сирітка Ксюня з суворих ниток якесь мереживце сплела і на тім’ячко собі пришпилила. Такі вже красотулечки, – прям хоч знімай штані та жарти з ними жартуй.
А ще чого придумали: вербових гілочок нарізали, та й у горщика з водою; в хаті тепло, котики й повитикалися. Може, воно й самовольство, а тільки їхній день, і все. І Шакал Дем’яничу теж горщика із котиками на стіл було поставили, тільки він отого горщика скинув на підлогу: нічого в Указі про вербу не сказано.
Шакал Дем’янич всі Укази напам’ять знає і любить. Навіть старі, ще бозна з яких часів: от, скажімо, шоб вихідний був у неділю. Та всі й без того знають, шо неділя – то неділя, жоден голубчик нізашо не працюватиме, хоч ти його ріж. Здавалося б: чого ж тут указувать, бересту витрачать? Ні-і-і, оце вже буде підхід негосударствений.
А государствений підхід – це, значить, суворо-пресуворо наказати, шоб вихідний ні, Боже збав, у суботу не був, ні, Боже збав, у п’ятницю, ні, Боже збав, у четвер, ні, Боже збав, у середу, ні, Боже збав, у вівторок, ні, Боже збав, у понеділок. Як накажуть, – так і буде, бо на те воно й государство, його ж бо і сила, і слава, і влада земна, на віки віків, амінь.
Шакал Дем’янича ніхто, шоб аж занадто, не любить. Та й хто мурзу любитиме? Хіба шо жінка його, діточки маленькі, а так ніхто. Та й не на те він, мурза, шоб його любили. Він на те, шоб порядок був. Списки работників вести. Чорнило видавати. Бересту. Вичети вищитувать за прогули, за пияцтво, або ж різками когось випороти – от для чого. А без мурзи не можна, без мурзи ми геть усе переплутаємо.
Ну от, наприклад. Якшо вже по-простому. Майський Вихідний, – він буває як май місяць, тож Октяберський Вихідний – мабуть, як октяберь? Та нє-є-є-є! Октяберський Вихідний – тоді, як нояберь місяць! А не було б мурзи, чуєш, усі голубчики, весь Федір-Кузьмічськ, увесь октяберь так би п’яні й провалялися!
А багато хто дивується: a чо’ це Октяберський Вихідний, – та у ноябрі? А це знов-таки підхід негосударствений! А того він у ноябрі, бо зазвичай у октябрі ще погода гарна, ще ні снігу нема, нічого. Повітря таке духмяне, опалим листям пахне, сонечко ще довго світить, небо й досі блакитне. Голубчики, хто ходячий, самі, без Указу, на вулицю виходять, – хто за ржавлею, хто до лісу по сушняк, хто пізню ріпу копати. Краса! Ясність у природі.
А у ноябрі як зарядять дощі, як зарядять, як зарядять, – е-е-е-е-е-е! – і між небом та землею каламуть, і на душі каламутно! Стріха, якшо поганенька, протікає; крізь шпарини холодом, сирістю повіває. Заткнеш вікно ганчіркою, присунешся ближче до печі, чи може на лежанці лежиш, дрімаєш, і киснеш ото, весь час киснеш! Ой, минуло літо краснеє, не вернеться, – прям наче життя твоє минуло, розвіялася радість, як пилюка по дорозі! Витягнеш з віконця ганчірку, подивитись, – а на вулиці ж і нікогісінько, і нічогісінько, тільки дощ вихляє та по калюжах лупить. Та хмари рвані. Голубчики, хоч би й з найдурніших, у таку погоду по своїй волі навіть носа з хати не висунуть.