– Хто налякала?
– Та кись же ж!.. Налякала мене! Я й промахнувся!
– Дівчата, ану ідіть звідси, – тесть вигнав жінок зі світлиці. – Не бачите, чи шо – зять засмучений, – у таку халепу втрапив. Переживає. Ану, не плутайтеся під ногами. Канпоту ще давайте. Каклєт несіть білих, м’якеньких.
– Не хо-о-о-очу-у-у!
– Нада. Нада поїсти. Бульйончику теж. Оно, як у тебе серце... б’ється... – Тесть рукою обмацував Бенедиктові груди, шарив твердими пальцями.
– Не чіпайте мене! Дайте мені спокій!
– Як це не чіпайте. Я ж медицинський Работник. Состояніє твоє мені нада знать? – нада. Диви: всього аж трусить. Ану, давай. Ану, отак. Ням! Ану, ще.
– Книгу...
– Ту, шо вилучили?.. Не хвилюйся. В мене книга.
– Дайте...
– Не можна тобі, не можна! Ти шо? – ти, давай, лежи. Перехвилювався. Хіба можна самому? Краще я тобі сам почитаю. А книга ж хароша... Книга, дорогенький мій, самий, можна сказать, вищий сорт...
І Бенедикт лежав укутаний, давився бульйоном та слізьми, а тесть, освітивши сторінки очима, водив пальцем по рядках, поважним, грубим голосом читав:
У Феофілакта вилучали, у Бориса вилучали, у Євлалії – дві. Кліментій, Лаврентій, Йосип, Зюзя, Ривольт, – до цих даром тільки з’їздили, нічого не знайшли, одні обривки. У Малюти в сарайчику три книги були закопані, всі чорними плямами пішли, ні слова не розбереш. Вандалізм... Клоп Юхимич, – хто б міг подумать? – цілу скриню мав, і навіть не ховав, дві дюжини сухих і чистих. А тільки хоч би слово по-нашому, а замість букв карлючки невідомі: якісь гачки, гвіздки гнуті. В Уляни – лише з картинками. Мафусаїл та Чурило, близнята, за річкою жили, мишаків на праценти давали, – одна, маленька, подерта. Ахметко встиг спалити: сполохали... Зоя Гур’ївна спалила. Авенір, Маковій, Неніла заїката, Язва, Рюрік, Іван Єлдирін, Сисой, – у цих нічого. В Януарія, мабуть, були, та хтозна-куди поділися, тільки у комірці всі стіни картинками обвішані, а на картинках дівки голі.
Темнота.
– Скільки ж гидоти у народі, – казав тесть, – ти тільки вдумайся. Ще хтозна-коли сказано було: книг у хаті не тримати! Сказано? – сказано. Ні, тримають. Аби тільки по-їхньому. Гноять, паплюжать, у палісадніку закопують. Чуєш?
– Еге ж, еге ж.
– Дірок понавиколупують, сторінки виривають, самокрутки крутять...
– Ой, не кажіть! Жах!...
– Замість кришок на горщики кладуть...
– Не ятріть душу! Не можу того чуть!..
– Чи вікно на горищі книгою заткнуть, а піде дощ, сторінки на кашу й порозкисають... А то ще й заховають, у димарь повісять, – сажа, кіптява страшенна, а потім пих! – і згоріла... А є й такі, шо дровець пожаліють, книгами піч топлять...
– Мовчіть, замовкніть, не треба!..
– А є й такі, – чуєш, зятю? – шо сторінок понаривають та у нужну комірку занесуть, а там на гвоздичок для своїх потреб повісять... А потреби їхні – знамо, які...
Бенедикт не витримував, підхоплювався з тубарета; запустивши руки у волосся, бігав по світлиці: на серці вузол тісний, на душі сум’яття та кривизна, наче нахил якийсь, наче підлога під ногами накренилася, як ото уві сні, а він зараз, прямо зараз, прямо з тельбухами так і покотиться до бездонної ями, у колодязь, не знамо куди. Ми собі сидимо, чи на ліжку в теплому теремі лежимо, кругом у нас чисто, культурно, з кухні блинами пахне, жінки в нас статечні, білі, рум’яні, у бані напарені, розчепурені: намиста, та кокошники, та сарахвани зі стрічками, та спідниці, та другі, та треті, та ще чого понавидумували: у білі шалі понаряджалися, у шелестливі, з мереживного пера, з чистого, візерунчастого; – а там, у містечку, голубчики у неметених хатах, у кіптяві та срачах своїх невідбутніх, з побитими рилами, з поглядами каламутними, пальців не обтерши, за книгу цоп; рвуть із тріском, сторінки виривають, – упоперек, навпіл; ноги коням одривають, голови красуням; зіжмакавши, кидають морські човни у ненажерливий вогонь; крутять-натоптують з білих доріг самокрутку: сизим димком звивається шлях, тріщать, гинуть квітучі кущі; зі стогоном валиться, під корінь зрубане, дерево Сірєнь, валиться береза золота, витоптано тульпан, загиджено таємничу галявину; з диким криком, з розірваним ротом падає з гілля Княжа Птаха Павліна, – догори ногами та об камінь головою!