— Писатимеш? — запитав він.
— А ти?
— Якщо в таборі буде покриття, я зможу надсилати тобі мейли з мобільного.
— Я теж слатиму мейли. Звичайно, якщо в цієї тітоньки буде інтернет.
— Навіть якщо не буде, то в Америці купа інтернет-кав’ярень, — заспокоював Мацек.
І в цю мить на порозі з’явилася Малгосина мама.
— Час прощатися, — сказала вона, але дверей не зачинила. І, схоже, не збиралася цього робити. Продовжувала стояти, немовби прикидаючи, як поведеться Мацек.
Йому так хотілося поцілувати й обійняти Малгосю, але мамина присутність заважала. І тоді хлопець зробив те, чого сам від себе не сподівався. Підніс до вуст Малгосину руку й поцілував пучки. А тоді, торкнувшись пальцями її губів, незграбно вклонився занімілій Малгосиній мамі й вийшов геть.
Саме тому в день відльоту Пьотр без зайвих слів завіз Мацека до аеропорту. Почекав, доки хлопець повернеться з оглядового майданчика, де він стояв, проводжаючи поглядом літак, у якому Малгося летіла на інший далекий континент.
«Чи не зміниться вона, повернувшись із Америки? — міркував Мацек. — Чи залишиться моєю Малгосею?»
«Будуть з нього люди!» — думав Пьотр, дивлячись на зосереджене обличчя пасинка, а вголос мовив:
— Не хвилюйся! Вона ж повернеться! І якщо доля складеться, все буде добре. Краще радій, що в тебе нарешті канікули!
Але Мацекові думки вже линули в майбутнє. За те, аби доля їм усміхнулася, він ладен був віддати багато…
Варшава 2000 — Краков’яни 2004