Выбрать главу

— Писатимеш? — запитав він.

— А ти?

— Якщо в таборі буде покриття, я зможу надсилати тобі мейли з мобільного.

— Я теж слатиму мейли. Звичайно, якщо в цієї тітоньки буде інтернет.

— Навіть якщо не буде, то в Америці купа інтернет-кав’ярень, — заспокоював Мацек.

І в цю мить на порозі з’явилася Малгосина мама.

— Час прощатися, — сказала вона, але дверей не зачинила. І, схоже, не збиралася цього робити. Продовжувала стояти, немовби прикидаючи, як поведеться Мацек.

Йому так хотілося поцілувати й обійняти Малгосю, але мамина присутність заважала. І тоді хлопець зробив те, чого сам від себе не сподівався. Підніс до вуст Малгосину руку й поцілував пучки. А тоді, торкнувшись пальцями її губів, незграбно вклонився занімілій Малгосиній мамі й вийшов геть.

* * *

Саме тому в день відльоту Пьотр без зайвих слів завіз Мацека до аеропорту. Почекав, доки хлопець повернеться з оглядового майданчика, де він стояв, проводжаючи поглядом літак, у якому Малгося летіла на інший далекий континент.

«Чи не зміниться вона, повернувшись із Америки? — міркував Мацек. — Чи залишиться моєю Малгосею?»

«Будуть з нього люди!» — думав Пьотр, дивлячись на зосереджене обличчя пасинка, а вголос мовив:

— Не хвилюйся! Вона ж повернеться! І якщо доля складеться, все буде добре. Краще радій, що в тебе нарешті канікули!

Але Мацекові думки вже линули в майбутнє. За те, аби доля їм усміхнулася, він ладен був віддати багато…

Варшава 2000 — Краков’яни 2004