Мацек захихотів:
— І ліфчик у нього був?
До гардеробу вбігла Єва, відома тим, що знала сотні анекдотів.
— Про що це ви? — поцікавилася вона.
— А, нічого особливого, — пояснила Малгося. — Просто Касьці здається, що вона дуже доросла й розумна. Коли ми нещодавно пішли з Мацеком до кіно на «Гаррі Поттера», вона з нас сміялася, буцім це фільм для дітлахів. А ми її, між іншим, бачили в кіно, причому на цьому сеансі. На додачу вона була з якоюсь дитиною…
— Може, із власною! — засміялася Єва. — Чули цей анекдот? «Мамо, можна мені піти на дискотеку?» — «Ні, доню, я у твоєму віці…» — «Знаю, знаю, ти сиділа вдома, бо я вже мала два роки».
Усі зареготали. Тільки Камілі було не до сміху. Дівчина крадькома витирала заплакане обличчя. Зате Каська вийшла з гардеробу, гучно захряснувши двері. Вона справді розлютилася. «Ненавиджу цю Євку, — думала вона. — Весь час анекдоти розказує. Цей Мацек регоче. Каміла з Малгоською ходять разом, як папужки-нерозлучниці. Та ще й Кшисек зацікавився цією альбіноскою! Певне, що альбіноска, бо як іще назвати цю… дівулю з білим волоссям? О, ще й Кшисек іде!»
Кшисек справді прямував до гардеробу, де Мацек, Малгося й Каміла саме перевзувалися. Проходячи повз Каську, він кивнув, але не зупинився.
— Мацеку! — гукнув він з порога. — Мама прохала, щоб ти відразу після уроків зайшов до нас.
— Ой! Справді! Всі йдуть нині до бабусі! Точно!
І раптом Кшисек глянув на почервоніле Камілине обличчя.
— Що трапилося?
Присутні знизали плечима, зате Каська з віддалі озвалася:
— Тонкосльоза альбіноска страждає через своє волосся!
Зробилося тихо. Міхал дивився на Камілу, але та старанно уникала його погляду. Міхал у відчаї схопив рюкзак і вийшов. Малгося, Каміла, Мацек і Кшисек виходили разом.
— Що сталося? — нетерпляче допитувався Кшисек.
Малгося й Мацек вичікувально дивилися на Камілу.
Вони хотіли, щоб дівчина сама про все розповіла, але та мовчала.
— Ти ж не хочеш сказати, що переймаєшся якимись дурницями!
— Це не дурниці! Ти не уявляєш собі, як воно, коли в тебе біле волосся! У молодших класах я весь час мріяла прокинутися, приміром, брюнеткою. З мамою постійно воювала. Хотіла пофарбуватися, але мама заборонила. Мовляв, у мене такий гарний колір волосся. Ніякий він не гарний! — Каміла аж ногою тупнула. — У мене взагалі виникає бажання зголити ці ненависні патли аж до самої шкіри!
Ковтаючи сльози, Каміла розповіла, що коли мала сім років, одна з учительок у школі пояснила дітям, що таке біле волосся, як у Каміли, буває через брак пігменту. Дітлахи почули «рак пігменту» й почали переконувати Камілу, що вона невдовзі помре. Ця сама вчителька розповідала про лабораторних щурів, у яких червоні очка й біла шерсть. І хоча очі в Каміли були нормальні, протягом кількох років її прозивали «лабораторним щуром».
— І ти образилася на мене за ту «білолицю»? Не розумію, — озвався Мацек. — Я б на твоєму місці постійно при Касьці лише так себе й називав!
— А по телефону казати, що дзвонить альбіноска, — докинув Кшисек. — Хіба це проблема?
— Волосся можна пофарбувати, — Малгося поплескала подругу по плечу. — Мине кілька років, і батьки не зможуть тобі нічого заборонити.
— Але мені б не хотілося, щоб у тебе було інше волосся, — тихо мовив Кшисек. — У всіх воно звичайне. А з таким ти єдина й неповторна в усій школі!
Брелочок
«А все через Кінгу! Це вона запровадила моду на ці кляті брелочки!» — ридала вдома Малгося, хапаючи ротом повітря, бо спазматичний плач не давав навіть дихнути. Зачинившись у своїй кімнатці, вона знай схлипувала. «Це так несправедливо! — гупала в голові одна-єдина думка. — Я б зроду нічого такого не зробила!»
Кілька тижнів тому в класі поширилася мода на брелочки-звірятка. Дівчата чіпляли їх до ключів, рюкзаків, гаманців і взагалі де лише можна. Усе почалося з Кінги, найкращої учениці в класі. Вона обожнювала тварин, але заздалегідь було відомо, що їй не судилося стати ветеринаром, чи зоологом, чи зоотехніком. Ніколи! Алергія на шерсть не дозволяла їй завести навіть безневинного хом’ячка. А вона так мріяла про власну тваринку! Тому й оточила себе плюшевими звірятами. Кінга носила рюкзак у формі собачки, гаманець у вигляді котячої голівки, а якогось дня принесла до класу мишку-брелочок. І всім дівчатам це страшенно сподобалося. Крім того, Єва стверджувала, що тварини приносять щастя. І не лише слоники можуть стати амулетом. Так почалася приголомшлива кар’єра плюшевих брелочків у класі пані Чайки. Звісно, їх носили всі дівчата, крім Каськи, яка відразу розкритикувала звірят як дитячу цяцьку, хоча після уроків сама носила торбинку-собачку, таку саму, як у Кінги. Але Каська будь-що прагнула виглядати дорослою. Не було брелочка й у Малгосі. Плюшеве диво коштувало 30 злотих. Неймовірна сума! Місяць тому (якраз після пригоди з «Гаррі Поттером») тато вирішив давати доньці кишенькові — 30 злотих на місяць, цього могло вистачити на два квитки до кіно. Якщо вона купить собі брелочок, нічого не залишиться. Просити в батьків — марна справа, однаково відомо, що вони скажуть. Малгося заздро дивилася на звіряток, що прикрашали рюкзаки й торбинки її однокласниць: песиків, котиків, слоників, жираф, бегемотиків та мишок. Їй було прикро й самотньо, бо навіть Каміла виявилася піддатливою на цю брелочкоманію й почепила на рюкзак овечку. Назвала її Галушкою й часто садовила на парту під час уроків. Але сьогодні овечка зникла.