— Не бачила моєї Галушки? — спитала Каміла на великій перерві.
— Ні, — похитала головою Малгося, читаючи книжку.
Каміла витрусила все з рюкзака, пошукала на підлозі під партою. Усе дарма. Овечки Галушки не було ніде. Малгося відволіклася від книжки.
— Знаєш що? Ходімо до нашої технічки, може, вона щось знає.
Але технічка не лише не бачила овечки. А ще й нагримала на дівчат, мовляв, розтринькують гроші на дурниці, не заощаджують, а батьки заробляють на їхні цяцьки. Куди ж поділася Галушка? До кінця перерви Каміла ледь не плакала. Не могла зосередитися на математиці. Малгося її втішала:
— Знайдеться!
Каміла заперечно похитала головою. Вона в цьому дуже сумнівалася. І раптом… хтось передав їй записочку. Каміла розгорнула аркушика і з якимсь дивним виразом обличчя нахилилася до Малгосі.
— А може, її вкрали? — прошепотіла вона.
— Та навіщо комусь красти брелочок? — так само пошепки здивувалася Малгося.
— Бо свого немає, — відповіла Каміла, переписуючи з дошки завдання про трикутники.
— Дурний жарт, — знизала плечима Малгося. — Адже в цілому класі брелочка немає лише в мене… — почала вона й замовкла, глянувши на Камілу. В очах подруги видніла недовіра, суцільні сумніви.
— Он як! — розгнівалася вона й вигукнула так голосно, що математичка суворо глянула в її бік. — Що ж, будь ласка, можеш зазирнути до мого рюкзака!
Малгося відкрила рюкзак, а там, із самого верху лежала… овечка Галушка! Дівчина аж заніміла. Вона витягла плюшеве звірятко, швидко згорнула книжки до торби й вибігла з класу, не зважаючи на сердите зауваження вчительки:
— Що це таке! Негайно поверніться на місце, бо поставлю незадовільно з поведінки!
Малгося притьма збігла до гардеробу. Технічка не хотіла віддати їй куртку, бо ж уроки йдуть, але схвильовану дівчину це не зупинило. Врешті, надворі весна! І вона вибігла зі школи. Охоронець намагався її зупинити, але де там! Образа через овечку Галушку була надто відчутною, щоб звертати увагу на математичку, технічку чи охоронця! Їй хотілося одного — якомога швидше покинути школу.
Удома дівчина теж не могла заспокоїтися й весь час схлипувала. Нарешті прийшов тато. Заплакана Малгося тремтячим голосом розповіла, що трапилося. Про всю цю історію із брелочками, Галушку й Камілині підозри. Тато порадив заспокоїтися, а тоді спитав:
— А чому раптом Каміла сказала, що хтось міг украсти цей брелок?
— Не знаю!
— І тобі не спало на думку?
— Ні.
— Отак ні сіло, ні впало…
— Вона отримала якусь записочку…
— Малгосю, ну ти й дитина!
— Дитина, дитина… Завжди ти так.
— Ой, — тато наказав доньці заспокоїтися. — Хтось їй щось написав. А що саме? Певне, що ця дурна овечка у твоїй торбині. І взагалі ви із цими брелочками поводитеся, наче діти, але зараз я про інше. Між іншим, звідки цей хтось усе це знав? Бо він сам туди поклав овечку. Треба глянути на записку. Тоді про все й довідаєшся… А Каміла теж дурна! Отак перейматися якоюсь анонімкою. Дорослі не сприймають серйозно листів з підписом «доброзичливець». Адже якби ти першою без цієї історії із записочкою зазирнула до рюкзака, то сама б їй брелок віддала…
— Так! Але що з того! Я не зазирнула першою! Першою прийшла ця клята записка! І взагалі ти нічого не розумієш, тату! Справа не в тому, звідки в моєму рюкзаку взявся цей брелочок, а в тому, що Каміла повірила, наче я можу його вкрасти! Повірила тільки через те, що в мене вічно немає грошей. Що я не можу собі дозволити!
— Малгожато! — татів голос зробився суворим. Коли він уже звертався до неї «Малгожато», це означало, що вона в чомусь провинилася. — Якби людей оцінювали за кількістю грошей…