— Знаю, знаю… — татові погляди Малгосі були давно відомі. Проте в усьому класі тільки в неї не було брелочка. І ще в Каськи! Раптом Малгосі сяйнула думка: «Невже це Каська все підлаштувала? Але навіщо? І яке це мало значення, коли виявилося, що Каміла повірила, ніби я можу щось у неї вкрасти?»
— Малгорела! — тато штурхнув доньку ліктем і змовницьки підморгнув. — Нехай Каміла охолоне. Справжня дружба іноді пізнається саме в таких ситуаціях. Твоя подруга вчинила це під впливом емоцій, зопалу. Розумієш? Вона все вдома обміркує, а тоді прийде або подзвонить…
І неначе підтверджуючи татові слова, у коридорі залунав дзвоник. За дверима стояли Каміла, Кінга й Мацек з Малгосиною курткою в руках.
Каміла нічого не сказала, лише, схлипнувши, обняла подругу. Друзі пішли до Малгосиної кімнатки. Першим озвався Мацек, і Малгося лише зараз помітила, що в нього підбите око й на лобі ґуля.
— Мабуть, тобі цікаво, що трапилося? — мовив Мацек, відповідаючи на німе запитання. — А те, що мені довелося як слід провчити Чорного Міхала!
— Історія з Галушкою — це його рук справа, — пояснила Кінга. — Він закоханий у Камілу й хотів, аби вона звернула на нього увагу. От і вирішив, що коли він вас посварить, то в нього з’явиться шанс.
— Малгосю, — попрохала Каміла, — пробач, що я бодай на мить могла повірити, ніби це ти. Мене ця записка геть спантеличила. І взагалі… цей брелочок… такі дурниці. Він не вартий, аби через нього отак сваритися. А на цього дебіла Міхала я й не гляну. Завтра принесу до школи його слоника й на голові йому розіб’ю!
— А в мене для тебе щось є, — весело озвалася Кінга й витягла з кишені куртки маленький згорточок. — Це не від мене, — попередила вона. — А від кого — не скажу!
— Малгорело! Якщо тобі так кортить мати брелочок, то я тобі трохи підкину, а решту зароби, — почувся голос тата. — Збери макулатуру й віднеси до пункту скупки, поздавай пляшки до крамниці… Ну, і пропозиція пані Анни досі в силі, ти можеш вигулювати її собаку. За кожну прогулянку два злотих.
— Гроші я радо зароблю, — відповіла Малгося. — Але брелочка не купуватиму! — вона всміхнулася й показала те, що було в згорточку. На долоні лежав плюшевий брелочок, мавпочка. Цікаво, хто їй його подарував?
Плітки
«Як легко скривдити людину», — думала Малгося, обгортаючи папером вже сорок п’яту за сьогодні книжку. Вона вже кілька годин сиділа в бібліотеці. Сама зголосилася допомогти бібліотекарці. Після цієї історії з брелочком, коли Малгося, незважаючи на протести математички, вибігла із класу, тато поспілкувався із класною керівничкою. Вислухавши пояснення батька й доньки, пані Чайка вирішила порозмовляти з учителькою математики й скасувати незадовільну оцінку з поведінки. Але Малгосин тато заперечив:
— Малгося погано вчинила, коли пішла зі школи. Нехай якось це відпрацює.
— Нині уроки закінчуються о першій. Може, я до третьої попрацюю в бібліотеці? — несміливо запропонувала Малгося. Їй було трохи лячно, бо вчителька могла сказати, що праця в бібліотеці для учениці, котра читає найбільше в класі, аж ніяк не є покаранням. Та виявилося, що це не так. Пані Чайка вирішила, що це хороша ідея. Але сказала також, що в бібліотеці працюватимуть також Міхал із Мацеком. І не лише нині, а протягом тижня. Почувши це, хлопці скривилися: їм доведеться перебувати разом після уроків. Міхал навіть заявив, що воліє погану оцінку з поведінки, ніж роботу пліч-о-пліч з Мацеком у бібліотеці. Мацек лише плечима знизав.
— А ти як уважаєш? — поцікавилася пані Чайка.
— Мені корона з голови не впаде, якщо з ним попрацюю. Але може, це тому, що моя корона міцно сидить. Крім того, я дотримуюся Сократового принципу. Коли мене стусає віслюк, я не реагую, бо віслюк віслюком і залишиться й нічого тут не вдієш.
Міхал хотів уже щось сказати, але тоді вчителька нагадала про твір на вільну тему: «Найбільша проблема мого класу», — і вся трійця пішла собі.
Малгося й Мацек думали, що їм трьом доведеться обгортати книжки. Але бібліотекарка доручила цю працю Малгосі, а хлопцям наказала пилососити книжкові полиці.
— Почнете згори, від цього стелажа, а як закінчите, то візьметеся за інші, — мовила вона, показуючи на найдальші полиці.
Міхал зітхнув. Нічого не вдієш, мусить працювати з Мацеком. Ще, чого доброго, доведеться з ним словом перекинутися. Малгося в іншому кутку читального залу отримала у своє розпорядження весь стіл. Робота точилася спокійно. Окрім коротких наказів: «тримай», «подай», «візьми», хлопці не спілкувалися. Малгося іноді заглиблювалася в книжку, котру саме обгортала. Відкривала на довільній сторінці, читала якийсь абзац, і якщо це її зацікавлювало, не могла відірватися. На жаль, таким чином протягом години Малгося обгорнула лише п’ять книжок. Бібліотекарка сміялася. Вона любила дівчину, яка була її постійною читачкою.