— Це хто?
— Ті, що сидять за мною. Друзі ще з дитячого садка. Ходили з нами до одного класу. І живуть поруч, — Мацек махнув рукою кудись у бік костелу.
— А я тут, — сказала Малгося, зупиняючись біля свого будинку.
— Я трохи далі, — відповів Мацек, але не рушив з місця.
Малгося теж не ворухнулася. Вона зовсім не знала, що сказати.
— Я бачила тебе в бібліотеці, — мовила вона трохи згодом, і в цю мить Мацек вигукнув:
— Точно! Я знав, що вже десь тебе зустрічав! — і хотів було щось додати, але тут Малгосю покликала мама.
Наступного дня на першому уроці була виховна година. Класна керівничка загадала обрати старосту й скарбника.
— Я розумію, що не всі ще перезнайомилися, але такі організаційні справи треба залагоджувати якомога швидше, — сказала вона.
— Тоді я хотіла б запропонувати кандидатуру Кінги, — озвався чийсь голос.
— А ти звешся…
— Єва, — відповіла дівчина. У неї була коротка стрижка і ямочки на щоках. — Кінга вчилася зі мною в школі й чотири роки була старостою. У неї є досвід.
— А сама Кінга хоче? — поцікавилася вчителька.
— Якщо клас не проти, я згодна, — відповіла Кінга, і всі присутні глянули на неї.
— Хто-небудь хоче висунути іншу кандидатуру?
Ніхто не відповів.
— Отже, Кінга буде старостою класу. А що зі скарбником?
Після цього питання запанувала тривала й незручна мовчанка.
— Може, той, хто в їхньому класі вже був скарбником? — почулося з-під вікна.
Усі глянули туди. Чорнявий хлопець, який учора ніс Касьчиного рюкзака додому, вочевидь кепкував з Кінги, Єви і заодно із класної керівнички.
— Напевне, він не ходить до нашого класу, але чого там…
— Тоді, може, ти? — запитала вчителька, але хлопець засміявся й, зневажливо пирхнувши, відказав:
— У мене є важливіші справи.
— Тебе звати…
Пані Чайка дивилася на учня, чиє ім’я марно силкувалася пригадати.
— Міхал. А ви, якщо не помиляюся… наша класна керівничка, пані Барбара Чайка, — відповів той, вдаючи, що намагається, як і вона, згадати прізвище.
— А ти не надто вихований.
— Бо це не аудієнція в короля, — відрубав чорнявий і сів, голосно грюкнувши стільцем.
Якусь мить у класі панувала тиша, яку порушили неголосні слова пані Чайки.
— Відтепер мої уроки будуть для тебе аудієнцією. Наразі я дозволяю тобі бути на них присутнім. І раджу цим дозволом скористатися. Бо якщо я тебе вижену, прийдеш до мене з батьком. Зрозуміло?
— У мене немає батька.
— Тоді з матір’ю, бабусею чи будь-ким із рідних! — класна керівничка виглядала роздратованою. — Зрозумів?
— Так.
— Пані вчителько! — Малгося підняла руку. — Я хотіла запропонувати кандидатуру Каськи на скарбника, — швиденько проказала дівчина те, про що вже довгенько думала. Може, коли вона першою простягне руку Касьці, та не буде більше так поводитися? Так, як уранці, коли сказала в гардеробі: «О-о-о! Бачу, дитинка придбала собі тапочки».
— У мене теж є важливіші справи, аніж бути якимсь там скарбником. А ти не підлещуйся, бо однаково нічого не вийде, — пирхнула Каська.
Малгося аж зіщулилася на ті слова, проте зараз Каська більше не видавалася їй такою гарною, як раніше. Дівчина задоволено відзначила, що у визнаної красуні ламке волосся й негарна родимка на щоці.
— Це вже занадто! — обурилася пані Чайка. — Перша виховна година, а скидається на те, що в класі всі шукають сварки. Тебе, моя люба, я взагалі не розумію, — звернулася вона до Каськи. — Ти вбралася, мов на показ моделей, а не до школи. Однокласниця простягнула тобі руку, даючи зрозуміти, що довіряє тобі, а ти цю руку відштовхуєш. Неймовірно! Після цього скажу тобі, що навіть коли б ти й хотіла стати скарбником, я не погоджуся. Отож нічого ми не вирішили. Хто буде скарбником? У кого які пропозиції? Чи хтось сам зголоситься?
Учителька роззирнулася класом.
— Бачу, — мовила вона, — що доведеться обирати навмання. Тому нехай скарбником буде той, хто в журналі тринадцятий за списком. Це в нас… — повільно проказала вона, підсуваючи до себе журнал і зазираючи до списку, — Міхал… — і глянула на хлопця, із яким щойно відбула неприємну розмову.
— Я точно не тринадцятий! — відказав чорнявий. — Я на самому початку списку.
— О Боже! Та яка різниця, — скипів Мацек, але не встиг нічого додати, бо з-за першої парти підвівся світловолосий хлопчина й флегматично озвався:
— Я згоден.
— Отже, у нас двоє Міхалів! — здивувалася пані Чайка, а Мацек додав:
— Білий і Чорний.
Почувши це, присутні засміялися. І лише Міхал, якого щойно охрестили Чорним, сидів, набурмосившись.