— Ну, як? Подобається, фанко?
— Супер, — пролебеділа Каська, втішена, що Рафал нарешті звернув на неї увагу. Та більше той не озивався, а продовжував грати, бо решта дівчат вигукувала чимраз нові назви пісень. Рафал грав так, ніби його гітара була зачарована. Чорний Міхал зневажливо дивився на Камілу, яка задивилася на музиканта. Але талант у хлопця був, нічого не скажеш!
— Білявочка теж фанатіє? — поцікавився Рафал, підморгуючи Камілі, яка відразу почервоніла від гніву.
— Я тобі покажу білявочку! Дурень! — вигукнула вона й побігла геть, звузивши, таким чином, коло Рафалових шанувальниць.
— Білявочка! Знайшов білявочку! — схлипувала вона у ванній, і сльози капали на умивальник. Це вперше поруч у таку хвилину не було Малгосі. Подруга задивилася на Рафала з гітарою й навіть не помітила, що Каміла розплакалася.
— Каміло! — почувся за дверима голос Чорного Міхала. — Не плач!
— Може, відчепишся? — крізь сльози буркнула Каміла.
— А може, ти не перейматимешся такими дурницями? Адже в тебе найкращий колір волосся, який лише можна уявити.
— У тебе що, інших проблем немає? — запитала Каміла, хоча комплімент Чорного Міхала покращив їй настрій. Дівчині навіть захотілося сказати йому щось приємне, але коли вона вийшла з ванної, його й слід захолов. Зате з’явилася Малгося.
— Ти повинна це послухати, — зашепотіла вона й потягла подругу за руку. — Я для тебе замовила!
І перш ніж Каміла встигла заперечити, вона знову опинилася серед дівчат, які щільно оточили Рафала. Той грав «Maybe», найбільший хіт гурту «Брейнсторм».
— Ну що, дівчата? Правда, я нічого? — спитав він, закінчивши грати.
Дівчата не відповіли, лише перезирнулися й подумали: «Ну й зарозумілий же тип!»
— Шкода, що Мацек не вміє грати, — прошепотіла Малгося на вухо Камілі.
Рафал явно це почув, бо знову запитав:
— Ну, що цього разу замовляють мої фанки?
— А ти, у біса, що таке? Зірка? — спитав раптом Мацек, який раптом захвилювався, що поміж Рафалових шанувальниць опинилася Малгося.
— А ти, у біса, що, заздриш? — Рафал вочевидь шукав зачіпки, бо передражнив навіть Мацекову інтонацію, але той лише знизав плечима й пішов геть.
І раптом Рафал гукнув навздогін:
— Заздриш, бо на тебе запала хіба що оця худа, чорна окулярниця, — і кивнув на Малгосю. — Правда, фанко? — і підморгнув Касьці, яка відразу щасливо заусміхалася.
Зробилося тихо. Мацек глянув Рафалові в очі й чітко проказав:
— Блазень дешевий!
Присутні зареготали. І лише Каська, яка не відводила очей від Рафала, прошепотіла:
— Не зважай на Мацека!
— Та пішла ти! — процідив Рафал і підвівшись, подався до Максової спальні.
Каська побігла слідом. Дешевий блазень явно подобався Касьці, бо вона не зважала, що говорять про нього дівчата, а подалася за ним до спальні.
— Я тобі нічого не пропонуватиму, — заявив Рафал Касьці, коли двері за ними зачинилися. — Запропонуй щось сама.
— Поцілуй мене, — сказала Каська, витріщивши очі.
— Ні, — швидко заперечив Рафал і страшенно серйозно додав: — У мене жахливий нежить.
— У мене теж нежить, — відповіла Каська.
— Тим більше не хочу, ще соплі ковтатиму.
І в цю мить із шафи почувся спершу якийсь шурхіт, а тоді вигук. Каська перелякано здригнулася. І раптом почувся регіт. Із шафи виліз Томек, Рафалів вічний супутник.
Це був їхній старий жарт. Рафал прохав Томека заховатися в шафі, щоб показати йому чергову дурепу. Зараз «зірковий хлопчик» подався до друзів і розповів усім, що Каська безнадійна ідіотка.
Дівчина, звичайно, цього не чула, бо продовжувала сидіти на Максовому ліжку, не розуміючи, що відбувається.
А у вітальні Рафал голосно розповідав усім про те, що сталося в спальні. Присутні реготали. І лише із класу пані Чайки ніхто не засміявся. Єва підійшла до Макса й прошепотіла:
— Нічого не скажеш, гарний у тебе новий однокласник. Справді дешевий блазень!
Напад
— Малгосю! — почувся Мацеків голос, і дівчина озирнулася. Хлопець біг за нею коридором. — Вшануєш мене, Білого Міхала й Алекса грою в скребл у п’ятницю по обіді? — спитав він своїм звичним жартівливим тоном.
— Де?
— У центрі є така кав’ярня, де грають у різні ігри. Якщо набридне скребл, можна пограти вчотирьох у кросвордні пазли чи богл. У них все є!
— Я б пішла, але в скребл ніколи не грала.
— Якщо хочеш, я можу з тобою зіграти декілька разів, у мене є власна гра.
— А коли?
— Та хоч би й нині!
— Сьогодні в мене французька в Палаці культури.