На своє щастя, сказав він це дуже тихо, бо за кілька кроків позад нього прямувала пані Чайка…
Таємниця
— Звідки ти знаєш Мацека? — поцікавилася Каміла в Олека.
Це питання не давало їй спокою, відколи вона збагнула, що хлопці знайомі. Малгося теж безуспішно намагалася дізнатися від Мацека будь-що про його знайомство з Камілиним хлопцем. Тому цю делікатну справу Каміла вирішила взяти на себе. Доволі швидко виявилося, що з’ясування найменших подробиць пов’язане з неабиякими труднощами… Спершу замість відповіді Каміла почула:
— Я б чаю випив. Хочеш? — спитав хлопець і, не дивлячись на Камілу, рушив до кухні.
Вони сиділи в неї вдома. Був п’ятничний вечір, і обоє домовилися, що приготують подарунок для Малгосі, бо їх було запрошено в суботу на день народження. Каміла вирішила, що, крім книжки для подруги (бо це не надто оригінально), вони разом з Олеком виготовлять для неї з пап’є-маше янголят, яких можна повісити на стіні. Один буде схожий на Мацека, другий — на Малгосю. Роблячи першого янгола, дівчина спробувала знову запитати:
— То звідки ти знаєш Мацека?
Але в цю мить Олек подався на кухню по цукор.
Каміла спробувала запитати ще декілька разів, але все марно. А потім забула й здивовано спостерігала, з якою вправністю Олек робить з пап’є-маше крихітні оченята й за допомогою сірника формує волосся.
— Де ти цього навчився? — захоплено спитала вона.
— Та ніде, — відказав той. — Оце вп'ерше роблю.
Увечері подзвонила Малгося. Виявилося, що й вона розпитувала Мацека, але даремно. Хлопець мовчав, як могила. І дівчата вирішили, що тут криється якась незбагненна таємниця, яку вони конче повинні з’ясувати.
О п’ятій гості почали сходитися. Кінга принесла альбом із фотографіями собак. Білий Міхал та Алекс вручили іменинниці величеньку коробку.
— Ми тут скинулися, — хором промовили обоє.
Малгося розгорнула папір і побачила коробку із грою в скребл.
Єва принесла шкатулочку для прикрас, і Мацек страшенно цьому зрадів, бо в нього для Малгосі був особливий подарунок: срібна брошка у вигляді песика з очицями із бурштину.
— А в мене є те, що кладуть до шкатулочки, — сказав він, простягаючи Малгосі подарунок.
І хоча він усю дорогу нагадував собі: «Квіти додолу стеблами, дурню!» — та однаково тицьнув дівчині під носа колючі стебла червоних троянд. Поцілувати Малгосю він не посмів, отож почав, як завжди, клеїти дурня й вигукувати:
— Цілую ваші ручки, мадам, — і, схилившись над її долонею, цьомкнув декілька разів так гучно, що перелякав Кінгу, котра саме вішала куртку й аж зойкнула від несподіванки.
Каміла з Олеком прийшли останніми. Їхні янголи сподобались усім, особливо захоплювалися Кінга з Євою. Каміла промовчала, що це власне зробив Олек. Правда, розфарбовувала їх вона. Але те, що фігурки й справді скидалися на Малгосю й Мацека, аж ніяк не було її заслугою.
Приємно здивована подарунком Малгося погукала Мацека, бо той, захопившись вибором дисків, єдиний не помітив, що всі з’юрмилися біля янголят. А підійшовши й побачивши, що саме так сподобалося Малгосі, вразився й сам.
— Може, поговоримо? — буркнув він до Олека.
— Невже вони тобі не подобаються? — запитала Малгося. — Це ж ми! Немов живі!
— Бачу, — відповів Мацек. — Навіть автора знаю.
— От-от, — підхопила Малгося. — Може, нарешті скажете, звідки ви знайомі?
Хлопці перезирнулися й замовкли.
— Та скажіть уже, у чому справа! — підтримала подругу Каміла. — Бо ми почуваємося як ідіотки. Може, ми чогось не розуміємо?
— Ви що, до садочка разом ходили? — поцікавилася Кінга.
— Чи в таборі були на канікулах? — підхопила Єва.
Але хлопці продовжували мовчати.
— Чуваки! Ви поводитеся так, наче разом грабували кіоски, — пожартував Алекс, і всі засміялися.
Лише Олекові з Мацеком було не до сміху. Між хлопцями відчувалася якась напруженість. За мить обидва зникли у ванній.
— Давай уже скажемо, бо сам бачиш, що коїться, — сказав Мацек, щойно за ними зачинилися двері.
— Не можу, — заперечив Олек. — Я не можу зізнатися, що ми разом ходили на кераміку.
— Нічого не розумію! Чому?
— Бо це не заняття для чоловіків, — пояснив Олек і напружив м’язи перед дзеркалом.
— Чудово! Я цим досі займаюся! — Мацек підвищив голос. — На цих заняттях, які ти вважаєш негідними чоловіків, я зробив для Малгосі суперову рамку для фотографії! У вигляді собаки! Подарую їй за кілька днів, коли проявлю наш спільний знімок. А фотку клацну нині, на іменинах. Не розумію, чому чоловіки не можуть займатися керамікою? Я бачу, що відколи ти перейшов до гімназії, то перестав відвідувати заняття, начхав на них, зате робиш із Камілою янголят, як нас вчила пані Иоанна. Та водночас заборонив мені розповідати, де ми познайомилися. І це, по-твоєму, чесно? Це по-чоловічому?