— Ну, а на що це схоже?
— Що схоже?
— Мужик, який дзбаночки ліпить.
— Чорт забирай, я тобі зараз вріжу! — Мацек аж кулаки стиснув від люті. — Я дзбаночків не ліплю! І ніколи не ліпив! І тебе ніхто не примушував! Тобі пропонували робити боксерів? Ти відмовився. Пропонували борців? І це тобі не підходило. Ти сам хотів ліпити дзбаночки! Сам робив глиняних півників! Три роки ти бігав на ці заняття зі мною, і тобі якось це не заважало! Навіть у кайф було! Ось чому я геть не розумію, що не дає тобі розповісти людям, де ми познайомилися?
— Бо це не заняття для справжніх чоловіків! — вперто повторив Олек.
— Знаєш що? Заради тебе я можу сказати, що ми познайомилися на секції боксу! І я слугував тобі за боксерську грушу, а ти мене віддухопелив кілька разів, і цим пояснюються мої божевільні ідеї, — відказав Мацек і ображено шарпнув клямку.
— Я не знаю, чи справді кераміка — це не заняття для справжніх чоловіків, але фігурки для Малгосі в тебе вийшли класні, — почувся Камілин голос.
Дівчина лежала на підлозі й потирала лоба. Вона явно підслуховувала! Олек почервонів. Він уже зрозумів, що його викрили. І відчував, як у вухах лунає вчорашнє запитання: «Де ти так навчився?» І його власна відповідь: «Та ніде. Оце вперше роблю».
Ох, тепер, щоб завоювати Камілину довіру, доведеться все їй розповісти. І про уроки кераміки, і про те, як із зубрилки він перетворився на мускулястого супермена… Та чи вислухає вона його? Адже, якщо збрешеш один раз, вдруге тобі ніхто не повірить.
Олек поплентався до кімнати, де всі танцювали, Мацек фотографував Малгосю, а Каміла стояла й усоте роздивлялася янголят, які виявилися не першим Олековим витвором.
На Андрія
Та й класно ж Кінга придумала! Усі це визнали, коли на одному з уроків польської вона сказала, що добре було б поворожити на Андрія. Влаштувати день ворожіння. Пані Чайка спершу заперечила, мовляв, хіба що на одному уроці, але Каська і Єва розпачливо запротестували.
— Пані вчителько! — вигукнула Єва. — Ми все так гарно підготуємо.
— І на протязі години неможливо всім поворожити, — докинула Каська.
— Протягом години, — виправила її класна керівничка. — На протязі можна постояти й застудитися.
Дівчата на мить замовкли, а тоді почали наввипередки переконувати пані Чайку, як це буде чудово й корисно. Нарешті вчителька погодилася. Наказала кожному продемонструвати який-небудь спосіб ворожіння. Лише Касьці загадала підготувати реферат про народні традиції, пов’язані із днем святого Андрія.
— Це тобі кара за протяг, — пояснила вона, а що цієї миті задзеленчав дзвоник, учителька зібрала речі зі столу й вийшла.
З-поміж усіх дівчат лише Каміла не раділа ворожінню. Така вечірка й без Олека?
— Будуть ворожити на хлопців і дівчат, а я не знатиму, чи в нас із ним серйозно, — жалілася вона Малгосі.
— Ти гадаєш, що ворожіння відповість на твоє запитання?
— А як я дізнаюсь? — спитала Каміла.
— Життя відповість, — урочисто мовила Малгося. — Тобто час покаже.
І дівчата замислилися. Незважаючи на заборону, обидві сиділи в коридорі на підвіконні. Каміла постійно губилася в здогадах, що там було в Олека з керамікою. Навіщо було так це приховувати? І взагалі… Малгосі Мацек сказав, що кохає її. А їй що робити?
А от Малгося анітрохи не сумнівалася. Мацек точно був тим єдиним. Дівчині навіть часом здавалося, що він розуміє її краще, ніж Каміла.
«Андрія» в ІІ-А почалося з Касьчиного реферату. Довжелезного й нецікавого.
«Ну й зануда. Не те, що ти». Мацекова записочка з таким текстом змусила Малгосю зашарітися. Усім довелося понад 20 хвилин слухати про те, що «раніше люди вірили, що є дні, коли душі предків повертаються на землю й відкривають людям незнане». Довідалися вони також, що «традиційно ворожили на початку різдвяного посту. Дівчата прагнули дізнатися, чи вийдуть заміж у переддень святого Андрія, а хлопці — напередодні святої Катажини».
— То тепер зрозуміло, чому саме Каська читає нам цю нудьгу, — пролунав голос Алекса.
— Так, але якщо не вгамуєшся, то я тебе вижену, — попередила пані Чайка. — Зрештою, ти вже знаєш, що хлопці ворожать напередодні святої Катажини, а не Андрія, отож ми цілком можемо з тобою попрощатися.