— Ви знайомі? — запитала Каміла й показала Міхалові на стілець біля письмового столу.
— Це ненадовго, — пояснила вона Олекові й звернулася до Міхала, змінюючи лагідний тон на гострий і неприємний: — Що там у тебе?
Міхал сягнув по торбину і, сумно глянувши на тістечка, витягнув обидві книжки.
— Не хочу забирати в тебе багато часу, — почав він, але Каміла перебила його вигуком:
— Нарешті! — який супроводжувався театральним полегшеним зітханням. Запала тривала й незручна мовчанка. Олек крадькома спостерігав за парою, яка сиділа біля письмового столу.
— Я подумав, що можу підготувати про життя святого Миколая й те, яким його зображують художники, — пояснив Міхал, показуючи Камілі відповідні розділи в книжках. — А ти напишеш, звідки походить звичай робити цього дня подарунки. Чому дітям дають різку. Ну, і ще чому в деяких країнах Миколай приходить у різдвяну ніч, а в інших — шостого грудня.
— Звідкіля він узявся в Лапландії й чому приїздить на оленях! — почувся Олеків голос.
— Не заважай! — буркнула Каміла.
Хлопці заніміли. У кожному боролися суперечливі почуття: переможе чоловіча солідарність, чи вони все-таки ворогуватимуть? Роздуми урвала Каміла:
— Окей. Нехай так, — погодилася вона. — Я свою частину підготую за допомогою інтернету, так що можеш ці книжки забрати.
— Звісно, — відповів Міхал, підвівся, узяв свої речі і вийшов. Лише вдома витягнув коробку з розкришеними тістечками. Мабуть, він подавив їх книжками, які розлючено жбурнув до торбини.
Щойно Міхал вийшов, Олек дорікнув Камілі, що вона погано ставиться до свого однокласника.
— Ти мав би радіти, — відказала дівчина. — Бачив би ти, як він на мене дивився, коли на Андрія мені вийшло «М» з яблучної шкірки! Тоді б ти його так не захищав!
Останні слова Каміла майже вигукнула. І все розповіла Олекові про слоника на день Валентина і решту випадків, коли Міхал виявляв до неї небажану увагу.
— Чомусь мені здається, що він тобі все-таки подобається, — буркнув не надто задоволений почутим Олек.
— Що?! — аж почервоніла Каміла. Отак слово за слово — і вони посварилися. Ображений Олек подався додому, а Каміла заявила йому, аби він ніколи більше до неї не озивався.
Ось чому Камілі довелося самій піти й купити подарунок. По нього вона вийшла лише напередодні Миколая. У «Подарунках» на площі Згоди, де продавалися різні дрібнички, про призначення яких промовисто свідчила назва крамниці, дівчина провела понад годину. Вона й не здогадувалася, що крізь вітрину за нею стежать чиїсь чорні очі. Продавчиня, якій вона розповіла про свої проблеми, порадила:
— Коли я не знаю, що комусь подарувати, то купую рамку для фото.
А й справді! Рамка! Каміла вибрала глиняну, розмальовану зеленими жабками. У дверях крамниці наштовхнулася на Чорного Міхала. Щойно за ним зачинилися двері, Каміла повернулася під магазин, стала біля вітрини й почала спостерігати, що ж таке купить Міхал. Здивована, вона помітила, що до такої самої, як у неї, торбинки із зображеннями Миколая, Міхал кладе таку самісіньку рамку із зеленими жабками.
— Нічого собі! — прошепотіла вражена Каміла й побігла додому. Весь вечір вона думала про сварку з Олеком, котрий ось уже кілька днів, як не дзвонив до неї, і про те, що побачила крізь вітрину «Подарунків». За всіма своїми невеселими роздумами Каміла геть забула про той нещасний реферат.
Наступного дня вранці пані Чайка наказала всім покласти подарунки до великого мішка й повідомила, що їх роздаватимуть після реферату про святого Миколая. Почувши це, Каміла зблідла.
— Слухай, я про реферат забула! — прошепотіла вона, штурхаючи Малгосю в бік.
— Ой леле! — зойкнула Малгося.
— Що мені робити?
Але відповісти подруга не встигла, бо вчителька викликала Камілу й Міхала.
— Ну, хто з вас почне? — запитала вона.
— Пані вчителько… я… мій реферат, — затинаючись, пробурмотіла Каміла.
— Що із твоїм рефератом? — не зрозуміла пані Чайка, та, перш ніж дівчина встигла щось додати, Чорний Міхал підійшов до вчительського столу.
— Її реферат у мене! — сказав він і поклав перед учителькою декілька сторінок, набраних на комп’ютері.
— А твій? — пані Чайка пильно подивилася на хлопця, а той глянув на Камілу, яка аж спалахнула, вражена його вчинком.
— Сідай, Міхале, — холодно мовила пані Чайка. — Лише тому, що нині Миколая, не поставлю тобі одиницю в журнал. Але я подумаю, як тебе покарати! Каміло, читай!
Ніхто із класу й словом не похопився, коли аркуші з Міхаловою роботою опинилися на Камілиній парті. Дівчина перевела подих і почала читати історію святого Миколая, єпископа Мір Лікійських.