— Знаєш, усі конфлікти, суперечки й недомовки треба з’ясовувати перед святами. Щоб, ділячись облаткою, мати чисте сумління. Розумієш, про що я?
— Ні, — відказав Олек.
— Ти мені збрехав, коли ми робили отих янголів для Малгосі.
Олек зітхнув, помовчав, а тоді розповів Камілі те саме, що вона напередодні вже почула від Мацека. Те, що історії збігалися, дало дівчині неабияку полегшу. Вона взяла Олека попід руку й сказала:
— Мені теж хочеться мати чисте сумління.
Хлопець запитально глянув на неї, але вона нічого не пояснила. Зрештою, справа, пов’язана з Міхалом і рамкою в зелені жабки, стосувалася лише її.
Коли напередодні свят Каміла прочитала свій реферат про Різдво, усім найдужче сподобалася гуральська легенда про походження ялинки й прикрас. Каміла зізналася, що почула її від Мацека. Пані Чайка похвалила реферат і повідомила, що на перерві всі повинні узяти в канцелярії свої пакунки із солодощами.
Каміла тільки на це й чекала, бо щойно всі вибігли із класу, вона підійшла до Міхалового рюкзака. Дівчина не була певна, чи це справді гарна ідея — покласти йому туди рамку. Адже їй не хотілося, аби він її кохав. Та з іншого боку… «Одна справа не кохати, а інша — зневажати», — подумала вона й вийшла із класу. Зелена рамка в жабки й записка з однісіньким словом «Пробач!» лежали в Міхаловому рюкзаку. Хоч би він знайшов її перед святвечором…
Латка
— Спасибі! Спасибі! — вигукувала Каміла, бо подарунок, який чекав на неї під ялинкою, перевершив усі її сподівання. Коли після святкової вечері пакунки розклали посеред кімнати, вона відразу помітила на одному з них напис великими літерами «Каміла». Він був не дуже великий, зате рухався! Спершу дівчина подумала, що їй це ввижається. Але за мить звідти витекла якась рідина, а мама незадоволено пробурмотіла: «От халепа!» А тоді з пакунка почувся дзвінкий гавкіт.
— Пе-е-е-есик! — Каміла аж заверещала від радості й почала нетерпляче роздирати папір. І справді — у плетеному кошичку, добряче вже запісяному, стрибало крихітне цуценя породи йоркширський тер’єр. Каміла стільки років мріяла про собаку! Ось чому цей дарунок затьмарив решту: блузку, спідничку, косметику й музичні диски, — усі речі видавалися дівчині геть неважливим. Найдорожчим подарунком було цуценятко, яке цієї різдвяної ночі Каміла вирішила назвати Латкою. Спершу хотіла Облаткою, проте тато сказав, що собакам дають двоскладові клички, бо вони швидше їх запам’ятовують і краще на них відгукуються. Каміла також довідалася, що собачка має всі потрібні щеплення, тож завтра вранці з нею можна буде вперше погуляти. Латка теж отримала різдвяні подарунки: декілька собачих іграшок, поводок, нашийник та ідентифікатор, який Каміла негайно підписала.
Наступного ранку Каміла прокинулася ще вдосвіта. Латка не дозволила їй поспати, скавучала, бо півночі марно намагалася залізти до неї в ліжко. А коли їй це не вдалося, почала гасати кімнатою за м’ячиком, якого знайшла під Кубиним ліжком. Щойно Каміла встала, виявилося, що цуценя наробило капостей. По-перше, пожувало її тапочок, а в другий нацюняло. Крім того, порозсипало по підлозі чипси, які Куба поклав на тумбочці біля ліжка. Собачі цяцьки й матрацик цуценя анітрохи не зацікавили, воно вочевидь вирішило, що краще спати на рушнику, який Латка примудрилася після тривалих зусиль стягнути з батареї. Але то були дрібниці. Найважливіше було те, що в Каміли нарешті було цуценя! Дівчина подзвонила Олекові, щоб похвалитися, а тоді Малгосі, і домовилася піти погуляти разом.
Перша прогулянка Латки минула під знаком снігових забав. Цуценя бачило сніг уперше в житті й ловило сніжинки відкритим писочком. Із повідком Латка теж щойно познайомилася, тому дорога до Малгосиного будинку виявилася тривалішою, ніж завжди.
— А тобі що подарували? — запитала Каміла подругу.
У відповідь почула довгий список, бо Малгося отримала купу дарунків. Та найприємнішим виявився Мацеків, і дівчина гордо показала Камілі половинку срібного сердечка на ланцюжку.
— А йому «Раммі» сподобалася? — поцікавилася Каміла, яка знала, що Малгося провела півдня в крамниці з комп’ютерними іграми, аби вибрати те, чого в Мацека досі не було. «Раммі» вона вгледіла тоді, коли вже зовсім впала у відчай. Каміла купила Олекові комплект різнокольорових бандан, тобто хустинок на голову або шию. Вона знала, що хлопець одягає їх на тренування, хоча й не знала навіщо.
Повертаючись додому, Каміла вирішила спустити цуценя з повідка. Спершу вона бігла попереду й кликала його на ім’я, прицмокуючи й ляскаючи себе по колінах. Латка справді бігла за нею. Вони вже наближалися до будинку, коли раптом на них помчав здоровенний сталево-сірий дог. Угледівши велетня, Латка заскавучала і, перш ніж дог устиг підбігти, вона дременула вперед так швидко, як тільки дозволяли її коротенькі лапки.