— У цій серії «Поттера» знімався один із найкращих англійських акторів, — розповідала вона. — Це Кеннет Бранаг, який грає роль Гілдероя Локарта. Досі він виступав переважно в театрі, втілюючись у героїв п’єс Шекспіра.
— А в «Ромео та Джульєтті» він теж грав? — поцікавилася Малгося, але, перш ніж учителька відповіла, пролунав Касьчин голос:
— О, закоханій самі романчики в голові!
— Це якраз не романчик, — перебила її класна керівничка. — Це найкращий твір про кохання, який будь-коли написано, а крім того, Ромео й Джульєтта були вашими однолітками…
Та закінчити розповіді про Шекспіра пані Чайка не встигла, бо з Касьчиної парти почулося злісне сичання:
— Сам ти оферма! — слова супроводжувалися висолопленим язиком у бік Чорного Міхала.
Регіт заглушив слова вчительки.
— Що сталося? — спитала вона, але у відповідь чувся регіт.
— Мене Міхал обзиває! Сказав: «Офермо, йди в черниці!»
Тепер сміявся не лише Чорний Міхал, а й пані Чайка.
— Касю! Це із «Гамлета»! Фраза звучить так: «Офеліє, йди в черниці!» Чомусь мені здається, що ти занадто рідко читаєш книжки, що не належать до шкільної програми. Хоча з обов’язковою літературою ти теж не дуже дружиш. А може, скажеш нам…
Врятував Каську дзвоник. Зате після цієї історії в класі її охрестили Офелією.
— Ах, Ромео та Джульєтта… Як вони кохали одне одного! — говорила Малгося Камілі й Мацекові, коли всі разом поверталися з гімназії. — Навіть наклали на себе руки через кохання. Щоправда, помилково, але… Їх розлучила тільки смерть.
— А мені більше «Гамлет» подобається, — заперечив Мацек. — Оце справжня п’єса!
— Знаєте що? — перебила обох Каміла. — Я поруч із вами почуваюся ідіоткою. Шекспіра я не читала. Взагалі! Я люблю звичайні молодіжні книжки, а ви тут мені про щось допотопне розповідаєте…
— Та це нормальні книжки, — не погодився Мацек. — Абсолютно нормальні. І чудово підходять для молоді. Ти ж чула, що Чайка сказала: Ромео і Джульєтта були нашими однолітками.
— Добре, добре… Ромео! — буркнула Каміла, і лише тоді Мацек з Малгосею помітили, що провели її до самого будинку. — Не базікайте про Шекспіра, краще почекайте на мене. Я візьму собачку й трохи вас проведу.
— А як зветься твоя собачка? — запитав Мацек, спостерігаючи за цуценям, що крутилося біля Камілиних ніг.
— Латка, — відповіла Каміла, а Малгося додала:
— Схоже на ім’я собаки в «Гаррі Поттері», там був такий триголовий собака, який стеріг Філософський Камінь.
— І зовсім не схоже! Його звали Пушок! — заперечив Мацек.
— Ні!
— Так!
Ця суперечка розсмішила Камілу. Вона спостерігала за обома й пригадувала розмову з Малгосею. «Та це ж неозброєним оком видно, як вони кохають одне одного», — подумала дівчина й непомітно залишила їх самих. Малгося й Мацек цього навіть не помітили. Мабуть, через те, що Мацекові спало на думку закластися:
— Знаєш що? — запропонував він. — Давай закладемося. Перевіримо в книжці… А коли завтра зустрінемося біля кінотеатру, то знатимемо, хто виграв.
— А на що закладемося?
— На що хочеш. Тобто, якщо я програю, отримаєш від мене те, що забажаєш, а якщо я виграю, то вимагатиму те, чого захочу.
— Але в розумних межах, — засміялася Малгося. — А раптом ти «Мерседес» захочеш!
— О пані! — Мацек знову заговорив театральним тоном і, приклавши руку до грудей, піднесено продекламував: — Не бійся! Із твоїх ніжних рученят я прийму радо навіть старого «Фіата».
— Їх більше не випускають, — заперечила Малгося, сміючись. — То чого ти хочеш?
— Я? — якусь хвилину Мацек вдавав, що замислюється над своїм бажанням, проте… він не знав, чого б йому хотілося. — А ти?
— Кажи ти перший!
— Ні, ти!
Вони трохи посперечалися, а тоді вирішили, що обоє напишуть свої бажання на папірцях, які розгорнуть удома.
«Якщо програєш, я хочу, щоб ми принаймні двічі на тиждень грали разом у скребл». Таким був зміст Малгосиної записочки, котра зараз лежала перед Мацеком і примушувала його червоніти. Бо дуже вже він відрізнявся від того, яку написав він. «Поцілуй мене!» — ось що там було. У Мацека аж обличчя палало. Та він не знав, що так само паленіла Малгося, яка весь вечір думала, чи не подзвонити до Каміли й розповісти про заклад. Адже вона його програла! У першому томі «Гаррі Поттера» дівчина швидко знайшла відповідний уривок і пригадала, що страхітливого собаку звали Пушок.
«Отакої! — подумала вона. — Мацек мав рацію. Я програла». Але перспектива сплати за програш її зовсім не лякала. Проте наступного дня ані перед фільмом, ані під час нього ніхто з них і словом не похопився про заклад. Вони лише обговорювали фільм. Малгося захоплювалася Гілдероєм Локартом.