— А що з Олеком? — схлипнула Каміла.
— Мусиш вибрати. Ти ж сама знаєш, що за двома зайцями ганятися марно. Та й негарно воно, Олек хлопець хороший. Просив пробачення за свою сьогоднішню поведінку.
Каміла знову схлипнула.
— Ти не плач, а краще поспи, — порадила бабуся, причиняючи двері. — Сон — найкращі ліки від будь-яких проблем.
Каміла поклала голову на подушку. Засинаючи, подумала, що не запитала в бабусі, як закінчилася ця мамина історія із хлопцем. Але не мала сили, щоб її покликати, і заснула.
Мама і… тато
До шкільної бібліотеки рідко зазирав хтось із класу. Хіба що Малгося й Мацек били всі можливі рекорди в читанні. Міхал з’являвся тут нечасто, лише тоді, коли потрібно було взяти додому якусь обов’язкову літературу. Та цього дня він домовився про зустріч саме тут. Ще й восьмої не було, коли подзвонив до Кінги додому й сказав, що чекатиме в бібліотеці. Мусить їй це розповісти. Тільки їй. Більше нікому. Колись Міхалові здавалося, що таким можна поділитися з Камілою, але хлопець уже знав, що помилявся. Зрештою, Каміла тепер частіше дивиться в його бік. Та його це більше не цікавить.
Міхал чекав. До дзвоника залишалося двадцять хвилин. На англійську він не пішов. Хотів обміркувати своє недільне відкриття, настільки жахливе, що страшно й подумати. День, про який він так довго мріяв, виявився кошмаром. Та почалося все набагато раніше. Подумки Міхал повернувся до четверга. Бо саме тоді вдома вибухнула сварка.
— Міхале!
Мати покликала вдруге.
— Міхале!
— Почекай хвилинку, мене мама кличе, — сказав Міхал у слухавку й вибіг з кімнати. Влетів до кухні, наче вихор.
— Мамо! Я по телефону говорю!
Голос Міхала був докірливим. А мама мовчала. «Вона мала б мене зрозуміти», — думав хлопець. Він чимраз частіше помічав, що мама його не розуміє. Що сталося з їхньою дружбою? Ще зовсім недавно вони разом грали в різні ігри, читали вечорами книжки, а тепер… Міхал добре пригадував хвилину, коли все змінилося. Рівно рік тому мама помітила в нього на столі аркушики, списані іменем «Каміла». «О-о-о, бачу, що це серйозна справа!» — мовила вона з такою усмішкою, наче син зробив якусь дурницю. І якщо раніше він хотів їй про все розповісти, то після цього, звісно, передумав.
— Скільки можна? — порушила мовчанку мати.
— Скільки треба, — буркнув син.
— Закінчуй, бо ти повинен піти по справунки.
— По продукти! — виправив він її. Він не любив, коли мама вживала такі старомодні слова. Колись це його не дратувало, але тепер… тепер виводило з рівноваги. І те, як мама говорила, і те, як одягалася. Інші мами ходили в джинсах, а вона — у допотопних картатих спідницях.
— Нехай будуть продукти, — миролюбно погодилася мама. — Купиш два кілограми бульби…
— Картоплі! Скільки тобі пояснювати, що це діалектне слово. По-нашому, мамо, треба казати «картопля»!
— Не тобі мене вчити, як правильно говорити польською! І взагалі, сам з мови підтягнися! І поквапся! — гукнула вона голосніше, побачивши, що Міхал зачиняє за собою двері кімнати.
— Мені треба до крамниці. Може, пройдешся зі мною? — спитав він по телефону, але відповіді не встиг почути. Мама була вже в кімнаті.
— Годі! — рішуче зажадала вона. — Зараз мені повертайся з бульбою. І негайно поклади слухавку, базікаєш уже ледь не годину.
У слухавці почулися гудки. Хтось поклав її з того боку, наче відчуваючи наближення бурі. Мамині вуста нагадували тоненьку риску. А Міхал знав, чим це пахне. Зараз він почує: «Я тобі за батька й за матір, ти повинен мене слухатися! Як я сказала, так і буде!» Зазвичай так починалися всі скандали. Міхал ненавидів, коли мама це говорила. Зараз він вирішив не чекати, доки пролунають давно знайомі слова. Демонструючи власну зневагу, Міхал узяв зі столу гроші й мовчки шарпнув куртку з вішалки.
«Вона цього не розуміє, мабуть, ніколи в житті нікого по-справжньому не любила». Збігаючи вниз, перестрибуючи через дві сходинки, він не переставав думати про телефонну розмову. Отже, так виглядає кохання? Ще зовсім недавно він був переконаний, що кохав Камілу, але зараз розумів, що Камілі він ніколи б такого не розповідав. Та й уявити собі, щоб вона ходила з ним на базар чи до крамниці… Здалеку Міхал помітив під магазинчиком знайому постать.