Вона стала відводити сусідку від вікна, але та вся трусилась. Клавка її обійняла, сіла поряд з нею на ліжко, гладячи по руці.
Спів за вікном затих. Клавка підвелася з ліжка і обережно визирнула. Баратинський розгублено дивився у вікно Емми Германівни, але в цю мить до нього наблизився дядь-Гаврило, взяв його делікатно, але міцно, «по-мужицьки», під лікоть і повів до підворіття, що вело на вулицю Чапаєва.
— Пішли, синок, звідси! Пішли. Тут тобі нíчого дєлать!
Розділ 8
Минуло кілька днів…
У п’ятницю ввечері Клавка летіла додому з роботи стрімголов, відпросившись у Олександра Євдокимовича раніше. Вона їде в Ірпінь! І в якій компанії! З Єлизаветою Петрівною, Нелею Мусіївною і Павлом Миновичем! Прохорова намовила не лише її, Клавку, їхати разом на вихідні, а й Сіробаб. Нелька довго не опиралась, подружжя мало свою дачу неподалік Будинку творчості. Це була добра нагода перевідати її, позбирати яблука і ще й приєднатись до теплої ірпінської письменницької компанії, яка традиційно збиралася біля «пірникового» Чоколівського будиночка. Нельці треба було лише прилаштувати десь двох старших дітей, але вона швидко з цим упоралася, розкидавши їх по сім’ях письменників, які свого часу доручали своїх дітей їй. Меншого — Костика — вона нікому не довіряла. Це був її «хвостик».
До Ірпеня їхали на машині Сіробаб. Неля була за кермом. Поряд сидів Павло Минович. Ззаду — Єлизавета Петрівна і Клавка з сопливим Костиком посередині.
Коли виїхали на трасу, Неля Мусіївна затягла:
Їй бадьоро підспівували Єлизавета з Клавою і малий Костик, чеберяючи ніжками. Лише Павло Минович сидів набурмосений: не любив він пісень громадянської війни, вважав їх примітивними. Але терпляче дослухав до кінця і, як тільки стихнув задоволений жіночий сміх, що увінчав пісню, завів і собі:
«Ще цього не вистачало!» — стрепенулася Клавка.
— Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай! — підхопили пісню дві подруги-нерозлийвода.
Жінки з чоловіком поринули з головою в пісню, а Клавці здавило горло. Настрій ураз підупав. Згадався Баратинський під вікном, згадався і її страх, що серенаду почують сусіди: що вони про неї подумають! Після гвоздик, привезених «двома мордоворотами» на машині з цековськими номерами, — тепер ще й оця витівка!..
Їй кожна згадка про цю пісню муляла, як принцесі горошина. Адже кілька останніх днів пружний і чистий голос Баратинського стояв у її вухах і бентежив їй душу. Здавалось би, Борис — примітивний жеребець, і це вагома причина, щоб Клавку назавжди відвернуло від нього, але чомусь цього не сталося. От недаремно кажуть: баби дури… От і вона виявилася такою самою дурепою!
«Стоп! — обірвала вона себе подумки. — Що за соплі! Забудь про „Бе“! У тебе є лише „А“! Олександр Сергійович! Дорогий Олександр Сергійович! Інакше його не можна назвати. Він спокійний і лагідний. Він надійний і сильний. Ну, фізично, можливо, не дуже сильний… А от характером…»
…Позавчора Корнійчук викликав до себе Клавку і сказав, що йому дзвонив Бакланов і цікавився нею.
— Цікавився мною як друкаркою? — несміливо перепитала вона.
— І як друкаркою також, — посміхнувся він, а потім перейшов на серйозний тон. — А яка реакція була в Олександра Сергійовича на стенограму загальних зборів?
— Не знаю, Олександре Євдокимовичу, — я ж у приймальні сиділа.
— А лист друкували ви?
— Я.
— Я впізнав ваш стиль, — сказав Олександр Євдокимович, посміхнувшись.
Клавка підняла здивовані очі.
— Так, як ви лезом орудуєте, зрізаючи опечатки, — майже непомітно, — не робить ніхто.
Клавка завмерла: начальник з нею жартує. Це на добре чи на погане?..
…Гудіння автомобільного двигуна заколисувало Клавку. Із задуми її вивів голос Нелі Мусіївни:
— Про що задумалася, красуне-несміяно?
Клавка здригнулася.
Ця Нелька — точно відьма. «Красунею-несміяною» два дні тому назвав Клавку Олександр Сергійович у записці, яку їй передав разом із квитком у театр. У театр! Через тиждень вона йде в театр на «Платона Кречета»! Але це секрет, це великий секрет, Клавка не знала навіть, чи можна його довірити Єлизаветі Петрівні. «Принцесі-Несміяні Клавдії Дмитрівні», — було в записці. І все…