По залу прокотився легенький насмішкуватий вихор: у спілчанських рядах уже ходив анекдотичний вислів одного з молодих письменників про те, що в сучасній українській літературі є сідла, а є сідала. І що в Спілці є старі письменники, колись вони були в сідлі, а тепер — немов квочки на сідалі…
Несподівано Клавку хтось торкнув за плече: це була Нюра:
— Клавдіє Дмитрівно, рятуйте, стрічка клякси ставить!
Клавка підскочила з місця. Цього ще не вистачало!
Вона вибігла до машбюро. Перша машиністка показувала їй віддруковані початкові сторінки стенограми. Клавка похолола. Це був жах. Текст майже неможливо було розібрати.
Її, Клавку, точно звинуватять у тому, що вона це зробила зумисне.
— Обидві стрічки? — спитала вона.
Машиністки кивнули.
Вона опустилась на стілець, немов осідаючи від великого пресу, під який несподівано потрапила; він тиснув, тиснув, здавлюючи її внутрішню пружину.
І тут, як це завжди траплялося у критичні хвилини її життя, ця внутрішня пружина «вистрілила», Клавка схопилася зі стільця — енергійна й ділова, і її голова враз стала світлою і легкою:
— Знайдіть мені швидко Овсяннікова і Котенка!
Нюра прожогом кинулася на пошуки водія і завгоспа.
Першим з’явився шофер.
— О, як добре, що ви тут! — зраділа Клавка. — У нас тут катастрофа. Я вас дуже прошу, мчіть у воєнторг, знайдіть там товарознавця Розу Миронівну Бронштейн, скажіть їй, що ви від Клавки і що мені, кров з носа, потрібні дві стрічки для друкарської машинки. Тільки, будь ласочка, миттю: одна нога — тут, інша — там!
Клавка вже приготувалася до того, що зараз хвилини зо дві піде в неї на вмовляння, щоб водій, не питаючи дозволу у начальника (а той якраз стоїть за трибуною), поїхав у магазин. Але він не комизився, кивнув і швидко зник.
Фух, першу перешкоду було здолано.
«Поки добіжить до машини — хвилина. Поки заведе і прогріє двигун, поки рушить — іще одна. До воєнторгу — хвилин сім. Поки зайде, поки знайде Розу Миронівну, поки їй усе переповість — це ще хвилин п’ять. (Хоч би вона була на місці!) І назад. На все про все — хвилин двадцять п’ять».
Клавка нервово смикала задирку на пальці.
Прийшов перевальцем завгосп, оцей уже нікуди не поспішав, приніс із незадоволеною міною машинку з приймальні.
Клавка зняла з неї стрічку і переставила на одну з машинок, що працювали на Пленум. Перша друкарка продовжила роботу у спокійному режимі.
Другій Клавка сказала:
— Друкуйте чорновий варіант, поки у стенографісток ще все в пам’яті. Не переживайте, все під контролем.
Жінки, здається, й не переживали, вони з цікавістю спостерігали за ситуацією й, отримавши завдання, взялися до роботи. Переживала Клавка.
Втім, звук друкарських машинок заспокоював її. Він здавався їй одним із наймилозвучніших у світі. Стрімкий рух каретки, якому передувало рипіння важеля і помах правої руки машиністки, збудливий стукіт ударів по клавішах, миготіння міцних жіночих пальців і цей чудовий дзвіночок, що оголошував кінець рядка за п’ять знаків заздалегідь.
Задирка остаточно була здерта, з кутика нігтя цебеніла кров.
— Нюрко, аптечку! — скомандувала Клавка.
У цей момент у дверях з’явився Овсянніков.
Клавка глянула на годинник. Шістнадцять хвилин! Рекорд!
Вона кинулась йому на шию і поцілувала:
— Ви справжній друг!
Овсянніков стримано посміхнувся.
Клавка ожила, наспіх перемотала пальця, і вони з Нюркою швидко заправили нові стрічки у дві машинки. Робота йшла. Дві друкарки весело строчили. За третю машинку сіла сама Клавка і стала передруковувати перші — зіпсовані — сторінки стенограми. Трохи заважав перебинтований палець, але, як то кажуть, старий кінь борозни не зіпсує…
Здавалося, що дзвіночки з трьох друкарських машинок випереджають одне одного. Робота кипіла.
Клавка заспокоїлася.
Ось і виправлена Клавкою перша частина доповіді.
Все налагодилося. Можна піти до зали засідань. Але Клавка не насмілилася покинути машбюро, начебто побоюючись, що за її відсутності може ще щось статися.
Клавка ще раз, уже без поспіху, перебинтувала пальця й уважно роздивилась рукави своєї блузки, забруднені чорнилом від друкарської стрічки: краще не чіпати, щоб не зіпсувати батист. «Удома подумаю, як вивести пляму».
Проаналізувавши ситуацію, яку щойно довелося виправляти, Клавка замислилась: «Диверсія? Якщо так, кому це потрібно?»