Замість відповісти Овсяннікову вона ще раз подякувала йому:
— Я хочу ще раз дуже, дуже подякувати вам, Сергію Івановичу! Ви врятували мене!
— Ну що ти, Клавко, — добродушно сказав той. — Ти ж теж мені послуги робиш.
— Коли це? — здивувалася вона.
— Ти кілька разів могла вже мене здати начальству… — він зам’явся.
Клавка замислилася. Що він має на увазі? Підслуховування, на якому вона кілька разів його застукала? Хіба це злочин? У наш час це не дивина! Думаю, і Максим Тадейович, і Олександр Євдокимович добре знають про «додаткові» обов’язки спілчанських водіїв…
Вона промовчала.
— Мені на тебе чекати? — спитав Овсянніков, коли вони доїхали до будівлі ЦК.
Та кивнула і рвонула до великих важких дверей.
Вона вже подумки була в кабінеті з Олександром Сергійовичем, з дорогим Олександром Сергійовичем, який не впіймав її на гарячому, коли стежив, де вона була в неділю! Вихідні вона провела у хорошій, майже сімейній, компанії. І нічим вона не провинилася!
Вона стояла біля віконця з табличкою «Перепустки» і терпляче чекала, поки вайлувата дама випише їй папірець. А та нікуди не поспішала. У них в ЦК — що? Всі такі, як секретарка Бакланова — Віолетта… як її там по батькові? — подумки обурилася Клавка, але за мить уже й забула про ці дрібниці, адже через тиждень вона іде в театр! Чи є «пара» в того квитка, що у неї? Напевно, що є… Бо квиток — навіть не в партер, а в закриту ложу. Мабуть, там буде ВІН. З нею… Їх можуть побачити… коли завіса, що відділяє ложу від ока глядачів, випадково відгорнеться… Або принаймні зі сцени… А це означатиме, що вона скоро…
Годі! Ще рано малювати собі картинки з майбутнього! Хоч би не наврочити! — наказала Клавка сама собі і пурхнула по сходах до кабінету Бакланова.
Перед дверима його приймальні вона на хвильку зупинилася, поправила зачіску, заправила блузку у спідницю… От розтелепа! А «Белая ночь»? Як це вона забула сьогодні надушитися?
Руки опустились. Ну, нічого. Один раз можна прогавити.
Вона відкашлялась і, набравши поважного вигляду, зайшла до приймальні.
Там «возсідала» Віолетта, як її там… словом, дама з халою на голові, і тримала в руках «Василия Теркина»… Мамо рідна, вона ще й книжки читає!
— Добрий день! — привіталася Клавка, намагаючись вкласти у свій голос якомога більше самоповаги.
— Добрий, добрий! — відповіла та трохи іронічно. — Щось ви забарились. Олександр Сергійович через вас не пообідав.
— Я… — хотіла була виправдатися Клавка, але потім подумала: «Власне, а хто вона така? Скоро вона переді мною виправдовуватиметься!» Тож промовчала.
Клавка зайшла в кабінет Бакланова з трепетом у серці. Вони не бачилися тиждень. А скільки всього сталося за ці сім днів! Вона не могла стримати радості. Проте виховання не дозволяло їй випустити свої почуття на обличчя. Вона сховалася за флегматичною, але коректною маскою, яка завжди рятувала її в незрозумілих ситуаціях.
— Доброго дня, Олександре Сергійовичу, я хочу попросити вибачення за затримку… — почала вона запопадливо.
— Не треба виправдовуватись. Я все знаю. Мені дзвонив Олександр Євдокимович, він мені все пояснив. Сідайте, Клавочко! — Бакланов показав на стілець.
«Він назвав мене Клавочкою і посадив у себе в кабінеті, а не в приймальні, як минулого разу!» — закалатало її серце.
Олександр Сергійович був дуже стриманий і навіть натяком не показував, що посилав їй квіти, яблука і квиток у театр.
Клавка вирішила також триматися у цій манері.
На цей раз він їй руки не подав, а просто взяв папочку зі стенограмою.
Клавка присіла на стілець, він натиснув кнопочку на столі, зайшла Віолетта (Гарибальдівна? — згадувала Клавка по батькові дами з халою).
— Віолетто Ромуальдівно! Принесіть, будь ласка, нам чайку з Клавдією Дмитрівною!
«А-а-а! Ромуальдівна!» — зраділа Клавка, що тепер знатиме, як до неї звертатися.
Брови секретарки Бакланова (тонкі й підмальовані — помітила Клавка) від несподіванки підстрибнули. Але все решта — губи, постава, рухи — лишалися незворушними. Вона поважно випливла з кабінету і тихенько причинила за собою двері.
Олександр Сергійович відразу ж узявся за роботу, поринувши в читання. Він гортав сторінку за сторінкою, час від часу повертався до попередньої і щось записував собі у блокнотик дрібним почерком.