Нарешті вона порозумілася з котлетою по-київськи, піднесла до рота шматочок, а потім стала активно розмішувати масло, що витекло з неї, з картопляним пюре.
Жуючи, вона здивувалася, що котлета виявилася насправді не котлетою, тобто не перемеленим м’ясом, а курячою грудинкою, майстерно складеною і обваляною в паніровці, але свого здивування нічим не виказала.
Прийшов офіціант і приніс Олександрові Сергійовичу першу страву під назвою «як завжди». Це був овочевий супчик.
Добре, що він запізнився, — подумала Клавка. — Як незручно вона почувала б себе зі своїм салатом «Олів’є» поряд з його дієтичним супчиком.
Бакланов їв акуратно.
«Може, він теж із дитбудинку?» — подумала вона і спробувала визначити, скільки йому років.
Він приблизно віку Яновського… Йому років сорок… Ні, тоді дитбудинків не було… Принаймні радянських…
Це ж на скільки років він мене старший? Десь на п’ятнадцять?… Ну, це ще терпимо…
Прийшов офіціант, забрав порожню тарілку з-під супу і поставив гречку з паровими котлетами.
«Так він больний!» — словами дядь-Гаврила сказала собі Клавка, подивившись на другу дієтичну страву.
Олександр Сергійович долив собі і їй шампанського й підняв келих, немов перед тостом.
Клавка теж підняла фужер і спокійно подивилася йому в очі.
— Якщо ми погодилися на подорож до Канева Дніпром, то, може, ви погодитеся ще й на маленький подаруночок?
«А чом би й ні? Мені двадцять шість років. Можу я хоч зараз почати отримувати подарунки від чоловіків?»
Він поклав на стіл відкриту коробочку. В ній була обручка.
Клавка округлила очі:
— Це що, обручка?
— Як бачите! — підтвердив він: йому вдалося справити враження на Клавку, і він тішився.
— Тобто ви… — зам’ялася вона, соромлячись озвучити свої найсміливіші думки.
— Так, я хочу, щоб ми одружилися…
— Ви ж мене зовсім не знаєте, — тихо промовила вона.
— Повірте мені, Клавочко, знаю я вас дуже добре.
Кров ударила Клавці в обличчя.
— Я за вами спостерігаю ще з минулого року. Ще із загальних зборів київських письменників… Ви мене не пам’ятаєте?
І, оскільки вона не відповіла, він повторив — але тепер ствердно:
— Не пам’ятаєте… — він посміхнувся. — Я ж сидів на балконі…
— На балконі… — повторила вона автоматично.
— От із того часу.
— З того часу… — замислилася вона.
«Це значить, він за мною стежить не один тиждень, а цілий рік…»
— Але ж я вас зовсім не знаю… — висловила другий аргумент Клавка.
— Я чекав цього зауваження, і от що я вам відповім: у нас ціле життя попереду, щоб досконало вивчити одне одного!
На Клавку раптом налягла безмірна нудьга. На мить вона уявила, що з цим жовтим чоловіком, який рік стежив за нею, з цим Аїдом, доведеться прожити все своє життя…
— Ваші котлети вичахли, — сказала Клавка й показала йому на тарілку, — і каша теж…
Потім вона глянула на ласий шматочок курочки, який передбачливо лишила, щоб Олександр Сергійович не їв сам.
— Ну, то що? — лагідно спитав Бакланов.
— Я згодна! — сказала Клавка, імітуючи радість.
— То за це вип’ємо?
Клавка цокнулася з ним своїм келихом.
Олександр Сергійович узявся за свою страву. Настрій його швидко покращав.
— І справді, вихололо! — погодився він, але апетитно наминав.
Клавка доїла свою котлету по-київськи з картоплею.
— Розкажіть мені щось про себе! — попросила вона.
— Ти… — сказав він.
— Що? — не зрозуміла Клавка.
— Називай мене на «ти»!
«Ох-ох-о! — без ентузіазму подумала вона. — Заміжжя — це коли ще й треба називати його на „ти“, ще й якесь ніжне слово придумати… „Зайчик?“ „Котик?“ Ні. „Бакланчик“».
— Що тобі сказати, Клавочко, життя моє сіре й нецікаве! Що його розповідати?
— Ну, хоч мама у вас була?
— Була, — засміявся Бакланов.
— А батько?
— І батько був!
— Ну, то розкажіть про них.
«Зараз скаже: народився і виріс я в бідній сільській родині. Був у наймах!..»
— Ну, то що тобі сказати? Народився я в бідній селянській родині, в Херсонській губернії. Підріс — став наймитом!
«…Поступив у революційний гурток і був висланий у Сибір…»
— Потім поступив у ремісниче училище і в революційний гурток… Відсидів своє і мав іти етапом у Сибір, аж тут…
«…вибухнула революція».
— … вибухнула революція. Я, звичайно, став у перших її лавах.
«Під час громадянської війни очолив Червоний загін».