— Містер Адамсон, видно, хтось випередив нас. Ширина коліс, як і в нашого,— гукнув другий пілот.
— Знаю, англійці з островів... Літак готувати до вильоту!
— Єсть до вильоту!
За кілька хвилин мотори потужно заревіли, і літак рушив по піску, беручи розгін. Пронісся понад берегом, на краю коси, підмитої хвилями, відірвався, злітаючи вже над бурхливими хвилями океану.
Генерал Армії прочитав подану йому перехоплену радіограму льотчика Адамсона і розреготався. Ад'ютант ледве стримувався, щоб і собі не розсміятися.
— Льотчик Каспар Луджіно читав це? — запитав генерал, відсапуючись од нестримного реготу.
— Ще ні. Дати прочитати? — запитав ад'ютант.
— Стривайте. Треба думати, що цю радіограму Адамсона перехопили інші станції?
— Так точно... Навіть гітлерівська пропаганда вже підхопила повідомлення Адамсона, кинула в ефір з крикливим галасом:
«Група радянських юнаків і з ними дочка відомого радянського генерала відмовилися від комуністичного раю!»
— Покличте до мене майора Луджіно,— звелів генерал, підводячись з-за столу.— А що відповів генерал Дорошенко?
— «Радіограму прийняв, за годину прибуду літаком».
— А Марія Йосипівна?
— «Радіограму одержала. Сердечна материнська дяка». Більше нічого, товаришу командуючий. У неї ж немає свого літака.
— Чому нашого не послали? Негайно ж зв'яжіться з партизанкою і пошліть літака по неї. До речі, й тих дітей, що в загоні, нехай вивезуть. їм же вчитися треба.
— Єсть послати літака. Майор Луджіно прибув, чекає в кімнаті.
Командуючий вийшов у ту кімнату, привітався з розігрітим від швидкої ходи майором Луджіно:
— Чули, льотчик Адамсон радирує з острова, що наші піонери позривали з себе червоні галстуки? А ви привезли їх звідти в самих трусах. Де ж галстуки? Піонери, хвалиться Адамсон, зажадали вивезти їх до того капіталістичного «вільного світу». Природно, що Адамсон охоче вволив їхню волю. Навіть гітлерівське радіо підхопило ту чванливу похвальбу...— Командуючий обернувся і взяв з рук ад'ютанта папірець:— Ось, товаришу майор, маємо радіограму про нагородження вас ще одним орденом за вдалу операцію по вивезенню вночі піонерів з острова!
— Прибув генерал-полковник Дорошенко! — доповів ад'ютант.
— Заходь, заходь, Андрію Тихоновичу. Тут якраз і майор Луджіно...
— Дозвольте мені, як батькові врятованої дочки, не по-військовому подякувати льотчикові.— І Андрій Тихонович міцно обняв Каспара Луджіно.
— Ад'ютант, зв'язалися з Марією Йосипівною?
— Так точно, літак послано. Вона прибуває з піонерами.
— Ну, що ж, товариші! Наступаємо, на всіх фронтах, наступаємо... І ця операція, яку так героїчно підготували і провели наші друзі, зокрема Станіслав Лужінський і майор Каспар Луджіно, дорівнює почесній перемозі! Радянський уряд високо нагороджує вас, товариші, за чудово проведену операцію врятування наших робінзонів. Про льотчика Горна обіцяв Лужінський дати якісь додаткові відомості... Вони обидва борються в загоні французьких патріотів.
До кімнати зайшли четверо загорілих, змужнілих юнаків у нових костюмах, червоних піонерських галстуках. Один з них вів за руку шестирічну дівчинку. Така ж загоріла, трохи ніби перелякана з несподіванки. Оглянула генералів, шугаючи очима по кімнаті.
— Тату-у! — гукнула. Несміливо відірвалася од руки Олега.
Генерал підхопив її на дужі руки, міцно пригорнув до грудей. Потім, знеможеннй радістю, зіперся на стіл.
— Ніночко, Нінусю! Мій Кленовий листочку, зірваний такою веремією! — вимовляв, нічого не бачачи і не чуючи.
— Ад'ютант,— наказав командуючий,— негайно передайте в ефір офіціальне повідомлення!
Генерал Дорошенко поставив дочку рядом з хлопцями і сам став струнко, ніби замикаючи той ряд робінзонів.
— Група радянських дітей,— почав командуючий,— закинутих війною на безлюдний острів Атлантичного океану, сьогодні вивезена з острова на батьківщину літаком під пілотуванням Героя Радянського Союзу майора Н. Діти здорові і почувають себе добре.
Командування групи радянських військ...
...З текстом цієї радіограми одної ночі і зайшов Станіслав Лужінський з бійцями загону до родини Каспара Луджіно в Ніцці — він-бо знав уже, хто такий отой Герой Радянського Союзу майор Н. З ними ж була і лікар Зельда Пока та льотчик Лаверні. Він побував у лабетах гестапо, але герої Опору вирвали його. Забинтована голова, на марлі підвішена рука. Але уста усміхнені, в запальних очах радість. Його старший колега, льотчик-комуніст,— чудовий приклад для них, молодших!..