Йому зачитали вирок:
«Ти, Вільям Ексмю, збився зі шляху істинного, тому не можеш зупинятися в одному місці довше ніж на одну ніч. Твій шлях лежить до Дувру, де ти залишишся на березі. Кожного дня маєш заходити у море по коліна, допоки по тебе не прийде корабель, щоб забрати тебе з цього королівства. Перед тим, як ти зійдеш на борт, маєш проголосити: «Слухайте! Слухайте! Слухайте! Я — Вільям Ексмю, за той тяжкий злочин, що я скоїв, я залишаю цю землю англійську, щоб ніколи сюди не повертатись, якщо не отримаю відпущення від короля Англії або його спадкоємця. Допоможи мені, Господи та всі святі!».
Так і було вчинено. Одначе коли Ексмю прибув до Франції, його таємно помістили до невеликого замку під Авіньйоном, де тримали під вартою до кінця його днів.
Після його від'їзду жителі міста були вражені іще однією новиною — того ж самого дня у паломництво вирушив сер Майлз Вавасюр. Ходили чутки, нібито було знайдено та знищено таємне зібрання єретиків; їх називали «людьми майбутнього», однак більше про них нічого відомо не було.
Сестра Бригітта розповіла черниці про ці надзвичайні події; Бранка Монгорея було відіслано, і більшість свого часу сестра Клариса проводила у своїй келії в монастирі Діви Марії. Бригітта спала на підлозі біля її ліжка та приєднувалася до її молитов. Вона вірила черниці з Клеркенвеля і ні на мить не сумнівалась у тому, що наміри її були святі. Вона приходила у сум'яття лише тоді, коли Клариса сама, без супроводу, залишала монастир. Вона ішла кудись на чотири-п'ять годин, а коли поверталася, ні словом цього не пояснювала. Коли єпископ Лондонський ув'язнив Кларису, Бригітта переймалася щодо своєї безпеки, одначе Роберт Брейброк відпустив її через три дні, не завдавши шкоди; вона взагалі, здавалося, повернулась у кращому здоров’ї, і розповіла другій черниці, що перебування у темниці принесло їй душевний спокій.
Вона стала такою відомою серед лондонців, що будь-які наступні спроби заарештувати її або змусити замовчати викликали б негайну та бурхливу реакцію. Абатиса Агнеса де Мордон, залишила всі спроби обмежити чи приструнчити її.
— Слідкуй за своєю сусідкою якомога краще, — наставляла абатиса Бригітту. — Ти маєш переконатися, що вона не стала на шлях спокуси та гріха. Певним людям надмірна хвала тільки шкодить, бо вони підпадають під її чари. Така сила слова, Бригітто. Молюся, щоб сестра Клариса не покладалася на ефемерну славу.
— Я певна, що вона не покладається, мадам.
— Достатньо лише раз оступитись, аби потім тобі до кінця днів нагадували про це. Колесо фортуни може повернути свій хід назад. Ніщо не вічне на цьому світі.
— Я передам їй ваші слова, мадам.
Саме тому, можливо, сестра Клариса й спитала офіційного дозволу в абатиси, щоб піти на коронацію Генріха; її присутність також схвалювали представники вищого духовенства, проте вона погодилася прийти таємно та дивитися на дію is верхньої галереї.
Вона все ще дивилася крадькома.
— Ну що ж, Бригітто, ось корона у нього на голові. Він тримає державу та скіпетр. Сидить доволі спокійно як на проклятого.
Спів хору, який виконував хвалебні псалми «Ilia juventus», обволік двох черниць.
— Архієпископ підвів праву руку до небес Тепер простягнув її до образу Діви Марії, що на північному боці вівтаря. Тепер схилив коліна. Генріх підвівся, — вона засміялася. — За одягом зустрічають, за розумом проводжають. Тепер Генріх рушив перед графами та усіма іншими. Lessiez les aler et fair leur devoir de par dieu. Вони мають виконати свій обов'язок перед Богом, — палко шепотіла вона другій черниці.
Того вечора, набагато пізніше за закінчення церемонії, Бригітта несподівано прокинулася. Клариса трясла її за руку:
— Ходімо, Бригітто. Ходімо зі мною. Вже час.
— Час?
— Йди за мною.
Дві черниці залишили свою келію і тихенько прокралися коридорами монастиря. Клариса все повторювала, що вони мають пересуватися тихо, щоб їх ніхто не побачив. Карета, запряжена двома кіньми, чекала на них біля однієї з бокових дверей монастиря; тільки-но вони сіли в карету, як кучер одразу махнув батогом.
— Куди ми їдемо? — запитала Бригітта. Вона відчувала запах нової соломи, яку поклали під ноги, і це чомусь спричиняло їй серйозні незручності.
— У далеку далечінь..
Вони їхали на північ, через Смітфілд, через Літтл-Брітн та вниз, до Сент-Мартіна; іще дівчинкою Бригітта гуляла цими вулицями з нянею і гувернанткою, мадемуазель Терпіння, тому пам'ять не підводила її під час тієї подорожі. Вона знала кожен магазин та дім, усі конюшні та помешкання, проте її завжди вражала нескінченність життя у місті. А потім уже вона пішла у монастир.
— Тобі не потрібно нічого казати, — говорила їй Клариса. — Все, що побачиш, збережи лише в своєму серці, заради всього святого.
Вони наблизилися до річки та зупинилися біля круглої кам'яної вежі романських часів. Двоє слуг із факелами вийшли звідти, щоб привітати їх, і Клариса, показуючи шлях, першою ввійшла до вежі. Бригітта помітила трьох розкішно вдягнених чоловіків — вони чекали на сходах і на її велике здивування, вклонилися черниці. Вони йшли за нею вниз крученими сходами, до великої склепінчастої зали, де чекали всі інші. Бригітта впізнала єпископа Лондонського, який ув'язнював Кларису декількома тижнями раніше. А це — чи це не архієпископ власною персоною? Вони всі були вдягнеш у блакитні смугасті плащі. Чого ж вони всі зібралися тут наступного дня після коронації?
Сестра Клариса стояла всередині кола.
— Усім вам відоме моє ім'я, — оголосила вона. — Зараз сталося так, як ми того самі бажали. Ексмю відправили у вигнання, і він нічого не зможе розповісти. Він вступив у змову з єретиками і тому залишив нас на крилах вітру. Приречених розкидало світом, і більше про них ніхто не почує. Проте вони лишили нам великий спадок. Новий король — не святий, він — узурпатор. Господь зараз із нами, і так, через нас, Він поведе наше королівство.
— Король Генріх оспорить… — почав було єпископ.
— Існує багато чоловіків, які починають говорити щось жінці, проте не можуть довести своїх слів до кінця20. Ні. Зараз ми — святі. Це ми насправді помазані. Радійте — Dominus повстає з попелу!
Розділ двадцять третій
Оповідь автора
1 За часів Агнеси де Мордон громадяни воліли проводити тут триденні містерії, розігруючи священну історію світу від Сотворіння до Суду.
2 Від Клеркенвельського монастиря не залишилося ніяких слідів чи спогадів, окрім пабу «Три королі», що стоїть на місці колишньоїстайні. Втім, його підземні тунелі й досі можна побачити в підвалі Меморіальної бібліотеки Маркса за адресою Клеркенвель-ґрін, 37а.
3 Одного разу в цьому клуатрі Вільямові Раєру, фундатору пріорате, буцімто явилася Діва Марія, але на його вимогу ніяких статуй чи олтарів зведено не було; літописи не зберегли слів, сказаних йому Богоматір'ю, але пізніше він волав про кущ, що палав червоними вогнями.
4 Кожен лондонець був звичним до запаху екскрементів, і тоді й досі існували окремі частини міста, яких люди сторонилися через страх заразитися — щоправда, не всі; туди ходили нюхачі, а також «гребуни», котрі збирали гній для удобрювання полів поза мурами.
5 На місці подвір'я та клозету, де дух Радульфа, співаючи полишив його тіло, нині розташовані бар і кав'ярня ресторану «Сент-Джонз».
6 Той відтинок Ромашкової вулиці (Кемоміл-стрит) дотепер вважається недобрим. місцем.
7 Сучасні історики вважають, що у дечому формальні погляди лолардів були близькими до поглядів передречених або передбачених; проте лоларди не мали апокаліпсичних і месіанських нахилів тієї набагато меншої секти.