Діставшись до вулиці Коленкур, він зайшов до найближчої кав'ярні й замовив грогу. Його морозило.
— Дайте, будь ласка, три жетони.
— Три?
Перш ніж зайти до телефонної кабіни, Мегре зробив добрячий ковток грогу. Спершу він зателефонував до лікарні Біша. Як він і сподівався, старшу медсестру хірургічного відділу дали не відразу, а лише через кілька комутаторів.
— Ні, він живий. Від нього не відходить наш практикант, а в коридорі чергує інспектор. Ми не можемо нічого сказати наперед. Гаразд! А ось іще один із ваших колег…
Він покірно повісив трубку. Потім набрав номер Сюрте.
— Лапуент ще не повернувся?
— Він уже пробував дзвонити вам на авеню Жюно. Передаю трубку.
Крізь шибку кабіни Мегре бачив оцинковану стойку, за якою порався хазяїн у сорочці без піджака, наливаючи по повній склянці червоного вина двом штукатурам у спецівках.
— Це ви, патроне? Косметичний салон я знайшов відразу — на вулиці Матіньйон він один. Це шикарний заклад, там оперує сам пан Мерселен… Всі паризькі дамочки умлівають од самого звуку його імені… Марінетта Ож'є сьогодні на роботу не вийшла, і всі її колеги здивовані… У неї репутація дуже серйозної і пунктуальної дівчини… Про її стосунки з інспектором ніхто нічого не знає… У неї є одружений брат. Він мешкає десь у передмісті Ванв, але точної адреси ніхто не знає… Працює. у страховому товаристві. Марінетта інколи дзвонила йому зі свого салону… Товариство називається «Братерська допомога»… Я вже дивився в довіднику… На вулиці Ле-Полетьє… Я не наважився їхати туди, не порадившись з вами…
— Жанв'є на місці?
— Він друкує свій звіт.
— Запитай, чи це щось термінове. Я все-таки хочу, щоб ти трохи поспав… Можливо, ти ще будеш потрібен мені свіжий і бадьорий…
Якийсь час апарат мовчав. Відтак знову почувся покірний голос Лапуента:
— Каже, звіт може почекати…
— То введи його в курс справи. Нехай під'їде на вулицю Ле-Полетьє і спробує довідатися, де б могла сховатися ця Марінетта.
До кав'ярні заходили все нові клієнти, певно, завсідники, бо їм подавали напої, не чекаючи замовлень. Його вже впізнали: люди кидали на кабіну цікаві погляди.
Мегре не відразу знайшов телефонний номер Лоньйона. Як він і сподівався, трубку взяла пані Мегре.
— Звідки ти дзвониш? — запитала вона.
— Тс-с-с! Я тут поруч, тільки не здумай їй це сказати… До речі, як вона?
Він зрозумів делікатну мовчанку дружини.
— Певна річ, вона не встає з ліжка і почуває себе не краще за свого чоловіка?
— Саме так.
— Ти їй приготувала чогось попоїсти?
— Авжеж… Тільки спочатку довелося йти на базар.
— Отже, її можна залишити саму?
— Це буде не так просто.
— Байдуже, що там вона говоритиме… Скажи їй, що ти мені потрібна, і приходь якнайшвидше до ресторану «Маньєр»…
— Ми пообідаємо разом?
Вона не наважувалася повірити цьому. Їм часом доводилося в суботу чи в неділю вечеряти вдвох у ресторані, але обідати, та ще й під час розслідування — такого досі не бувало.
Комісар попрямував до стойки, щоб допити свій грог.
Голоси в залі вщухли, потім усі зашепотіли. Завдяки газетярам йому важко було пройти непоміченим у будь-якому гурті людей, що часом дуже ускладнювало йому роботу.
Хтось за його спиною сказав:
— А правда, що гангстери підстрелили Нечему?
— Навряд чи це гангстери, — докинув хтось інший.
Отже, Лоньйонові взаємини з Марінеттою вже перестали бути секретом. Мегре розрахувався і під поглядами десятків пар очей вийшов з кав'ярні й подався до «Маньєр».
Кам'яними сходами він піднявся до цього ресторанчика, серед завсідників якого можна було здибати чимало людей, відомих на весь Монмартр, а також всяких художників, письменників, актрис. Але час завсідників ще не настав, і багато столиків були вільні. Лиш біля бару сиділи, схилившись над шинквасом, четверо чи п'ятеро клієнтів.
Комісар скинув свого мокрого плаща та капелюха і полегшено зітхнув, вигідно вмощуючись на м'якій банкетці біля вікна.
Він уже встиг запалити люльку і сів, поринувши в задуму, коли вгледів пані Мегре. Вона саме переходила вулицю, затулившись, як щитом, розкритою парасолькою.
— Мені якось кумедно бачити тебе тут… Ти пам'ятаєш, коли ми були тут востаннє? Принаймні років п'ятнадцять тому… Після театру… Ти пам'ятаєш?
— Пам'ятаю… На, вибирай! Він подав дружині меню.
— Я вже здогадуюсь, що ти замовиш собі сосиски… А що коли я вдарюся в екзотику — візьму омара з майонезом?