— Вона звинувачує мене в тому, що я причепився до неї в кав'ярні й намагався спокусити: підпоїв, повів до готелю, роздяг проти її волі… і таке інше.
— Хто ж цьому повірив?
— Всі ці високопоставлені йолопи — починаючи від міністра внутрішніх справ і до префекта… А втім, не такі вони вже й йолопи. Просто кожному своя губа ближче…
— Ти вже подав у відставку?
— Ще ні…
— Отже, ти якось захищаєшся?
— Намагаюся… з одинадцятої ранку… До речі, запрошую тебе повечеряти в одному ресторані…
— Це справді до речі. Я не знала, коли ти повернешся, і нічого не варила… Як мені одягатися?
— Якнайкраще. Начепи всі коштовності.
— Навіщо ти глузуєш?
За кілька хвилин, стоячи під душем, він намагався почути, що казала йому жінка. Обом доводилося мало не кричати.
— Ти допитав цю дівчину?
— Мені заборонено наближатися до неї і навіть до її домівки.
— Навіщо їй знадобилося це робити? Ти не знаєш?
— Поки що ні… Можливо, дізнаємося цього вечора. Вони почали одягатися, як на свято, стиха перемовляючись.
Пані Мегре досить спокійно сприйняла неприємну новину і навіть перша вимовила слово «відставка». Вона ні на мить не сумнівалася в чоловікові і не втратила свого доброго гумору.
— Куди ми йдемо?
— До одного шикарного ресторану на вулиці Мішлен, поблизу авеню Гранд-Арме.
Був період літнього рівнодення. Коли вони вийшли, сонце стояло ще високо, але люди вже відчиняли вікна назустріч вечірній прохолоді. Чоловіки без піджаків палили люльки та сигарети, дивлячися згори на перехожих, жінки в самих нічних сорочках перегукувалися через вулички, обмінюючись новинами. З квартир долинало різноголосе виття й тріскотіння телевізорів та приймачів.
Вони зайшли до метро.
З цього приводу колеги не раз, брали на глум комісара. Він був єдиний із начальників бригад, хто обходився без власного автомобіля. А втім, це було легко пояснити — змолоду, коли в нього був час та бажання вчитися водити, бракувало грошей на машину.
А зараз вчитися було вже пізно, тим більше, із його звичками задивлятися на перехожих, милуватися, задерши голову, грою сонця в кронах дерев чи просто поринати у похмуру задуму під час надто складних розслідувань.
Мегре з осміхом думав про все це, сидячи поруч з дружиною у вагоні метро і погойдуючись разом з нею то ліворуч, то праворуч, то вперед, то назад.
Врешті, машину могла б водити пані Мегре. В Парижі побачити жінку за кермом сімейного автомобіля було нормальною річчю. Колись він навіть запропонував їй піти на курси для водіїв.
— Ти хочеш, щоб я відповідала за тонну металу, яка рухається зі швидкістю ста кілометрів на годину?.. Та я умерла б від самого страху наїхати на когось чи наскочити на інші машини… А надто коли автоінспектори весь час примушують підвищувати швидкість…
У Жанв'є була невеличка чортопхайка на шість кінських сил. Люка теж уже кілька років складав гроші, щоб купити собі щось подібне. Мабуть, доведеться і їм придбати машину після переїзду до Менгу-на-Луарі, щоб геть не відстати від двадцятого сторіччя. Можливо, згодом вони навчаться відрізняти червоні вогні світлофорів від гумових надувальних куль! Але в Парижі усе-таки краще їздити поїздом метро.
— Про що ти думаєш?
— Так, ні про що…
Ні про що і водночас про все — про життя, про свою довгу службу, про ранкову аудієнцію в кабінеті префекта, про Манюєля в інвалідній колясці, про кумедну дівчину Алін.
Ресторан з таємниче завішеними тюлем вікнами містився майже в самому кінці авеню. Дуже комфортабельний, елегантний, він зараз був майже порожній — більшість його завсідників уже від'їхала кудись на позаміські дачі або до моря. Вузькі сходи в правому кутку вестибюля вели донизу, але вхід туди був перепнутий червоною завісою.
— Може, ви бажаєте сісти біля вікна?
— Ні, тут…
Мегре показав пальцем на столик навпроти сходів і, запропонувавши дружині сісти, заходився вивчати. меню.
— Що ти скажеш про качку з апельсинами?
— А ще щось є?
— Ціла сторінка…
Вони все-таки замовили фірмову качку з апельсинами, кілька салатів та пляшку мінеральної води — як данину шановному Пардонові.
Метрдотель тим часом устиг шепнути офіціантам:
— Це комісар Мегре…
Всі з цікавістю дивилися на нього.
Таке траплялося з ним не вперше, та, незалежно від того, що міг би подумати з цього приводу префект, це було не дуже приємно.
— В тебе була якась причина вибрати саме цей ресторан? Ми ніколи раніше тут не були…
— Ні, я був, не пам'ятаю вже в зв'язку з якою справою… Коли не помиляюсь, я шукав міжнародного шахрая, який любив тут обідати…