Він поклав трубку і, прочинивши двері до інспекторської, коротко-мовив:
— Звеліть принести свіжого пивка. Потім сів до столу й натоптав люльку.
— Ну от, містере Голлан! Сподіваюся, що ваш художник ще живий. Я не маю честі особисто знати Маріо де Лючіа, але цілком можливо, що він значиться у нас в картотеці під якимось іншим ім'ям. Та ми наведемо довідки в італійській поліції. Це не забере в нас багато часу. Признайтеся, що ви хвилюєтеся не менш за мене.
— Я говоритиму лише при моєму адвокатові метрі Спанглері. Його телефонний номер Одеон — вісімнадцять — двадцять чотири. Коли не помиляюся.
— Байдуже, містере Голлан. Ми послухаємо вас пізніше. Сподіваюся, метр Спанглер. знайде досить поваж-пі аргументи, щоб пояснити вашу роль у цій справі.
Ще не встигли принести пива, як знову задзвонив телефон.
— Так… Дюбуа?
Якийсь час він мовчки слухав повідомлення.
— Гаразд. Дякую. Ти тут не винний. Звіт надішли прямо до прокуратури. Я там буду пізніше…
Мегре підвівся, немов не помічаючи звернутого до нього запитливого погляду американця. Голлан був біліший за стіну.
— Що скоїлося? Клянуся вам, що я…
— Сидіть і поки що не роззявляйте рота.
Він заглянув до інспекторської і знаком позвав Жанв’є, що саме друкував свідчення Марінетти Ож'є, вийти до коридора.
— Щось негаразд, патроне?
— Я ще точно не знаю, що саме сталося. Художника знайшли мертвого. Він повісився в туалеті на ланцюжку для спускання води. Його там було зачинено. Маріо де Лючіа зник. Можливо, нагорі ти знайдеш його картку. Бий на сполох. Сповісти всі вокзали, аеропорти, прикордонні застави.
— А як Марінетта?
— Вона почекає.
Сходами піднімалося подружжя Йонкерів у супроводі поліцая з вісімнадцятої округи.
— Прошу вас зайти до цієї кімнати й зачекати, пані Йонкер.
Жінки, які з виду знали одна одну, з цікавістю перезиралися. Навряд чи вони колись сподівалися познайомитися в такому місці.
— А ви, пане Йонкер, ідіть за мною.
І Мегре попрямував до тієї кімнати, де щойно вже розмовляв з Марінеттою Ож'є.
У голландця вже не було ні його рожевого кольору обличчя, ні колишньої самовпевненості. За кілька годин він став зовсім старим.
— Пробачте, що я не можу почастувати вас тим лікером, який ви п'єте у себе вдома. Зараз я скажу, щоб принесли із шафи пляшечку, яку я тримаю спеціально для злочинців із слабкими нервами. Хоч ви належите до іншої категорії. Гей, Жанв’є! Принеси коньяк!
Голландець одним духом вихилив запропоновану чарку, і поступово його випещені щоки знову порожевіли.
— Тож як почалася історія з картинами?
— Вам буде важко мені повірити, бо ви не колекціонер…
— Я колекціоную людей…
— Хотів би я знати, під якою рубрикою ви поставите мене в своїй колекції. Певно, серед йолопів. Оскільки ви розпитували про мене, то вам, звичайно, сказали, що я вважаюся справжнім експертом щодо певного періоду в живопису. Це й природно. Коли стільки років поспіль усією душею віддаєшся якійсь справі, то мимоволі стаєш знавцем, чи не так? У мене часто питають мою думку щодо тієї чи тієї картини. І досить якомусь полотну побувати в моїй колекції, щоб вартість його піднялася.
— Бо тоді вже ніхто не сумнівається в його походженні?
— Це знають усі великі аматори. У себе вдома я вже вам казав: часом продаю деякі картини, щоб купити інші, завжди кращі й рідкісніші. В цьому ділі коли вже раз почав, то зупинитися важко. І от одного разу я помилився. Йдеться про картину Ван-Гога. Не з тих, що я успадкував од батька. Про картину куплену, через посередника, в автентичності якої важко було сумніватися. Якийсь час вона висіла в моєму салоні. Потім один південноамериканський аматор запропонував мені за неї суму, яка дала мені змогу купити іншу картину, про яку я вже давно мріяв. Все складалося якнайкраще. Та за кілька місяців мене навідав містер Голлан, про якого я вже дещо чув.
— Коли це сталося?
— Приблизно рік тому. Він заговорив зі мною про ту картину Ван-Гога, яку йому довелося бачити в_ мого венесуельського покупця, і довів, що це підробка, хоч і дуже вправна. «Я нічого недоказав вашому покупцеві, — уточнив він. — Для вас було б небажано, коли б довідалися, що ви продали фальшиву картину. Всі, кому ви продавали картини, занепокоїлися б і собі. Вся ваша колекція стала б підозрілою». Повторюю, ви не колекціонер, пане Мегре. Ви не можете навіть собі уявити, яким ударом для мене була ця історія. Потім Голлан прийшов до мене знову. Якось він мені сказав, що знайшов автора підробки, геніального хлопчину, за його словами, зугарного наслідувати будь-кого від Мане до Ренуара чи Фламінка.