Прочитавши анкету, адміністратор, а може, то був сам хазяїн, глянув на Мегре з неприхованою цікавістю.
— Ви той самий Мегре із карного розшуку? Спеціально заради цієї справи приїхали з Парижа?
— Інспектор Кастен поселився у вас?
— Як вам сказати… Він з понеділка майже щодня обідає в нас, але щовечора повертається до Гавра.
— Я чекаю на нього.
— Він на похороні, в Іпорі.
— Еге ж… Це мені відомо.
— Ви гадаєте, що хтось справді хотів отруїти Валентіну?
— В мене ще немає певної думки щодо цього.
— Це могли зробити тільки її родичі.
— Ви маєте на увазі її доньку?
— Я не маю на увазі нікого зокрема. Знаю лише, що минулої неділі в її «Халупці» було багато родичів. І я не уявляю, хто б із тутешніх мав проти неї зуба. Колись, за життя чоловіка, коли вона мала гроші, пані Валентіна зробила людям чимало добра. Та навіть і тепер вона все роздає, хоча сама не така вже й багата. Це брудна історія, повірте мені, наше Етрета завжди було спокійним містечком. Сюди приїздять люди певної верстви, здебільшого родинами, я міг би назвати вам…
Мегре волів краще пройтися залитими сонцем вуличками. На майдані перед мерією він прочитав напис над білою вітриною: «Кондитерська Морен — колишній заклад Cope».
Він запитав у продавця, як пройти до «Халупки». Йому показали дорогу, що зміїлася по схилу пагорба, під яким утопало в садах кілька дач. Комісар постояв на відстані од схованого за деревами будинку, з комина якого повільно підіймався димок і танув у блідій блакиті неба.
Коли Мегре повернувся до готелю, інспектор Кастен був уже там. Його маленька чорна «сімка» стояла перед входом, а сам він чекав на сходах.
— Сподіваюся, ви добре доїхали, пане комісар? Дуже шкодую, що не зміг зустріти вас на вокзалі. Я вирішив, що варто побувати на цьому похороні. Кажуть, це саме ваш метод.
— І що ж там було?
Вони попрямували вздовж берега.
— Не знаю, що й сказати. Нічого втішного. На похороні була досить важка атмосфера. Тіло дівчини привезли з Гавра цього ранку, і батьки просто зі станції одвезли її вантажною машиною до Іпора. Родина Трошю — ви ще почуєте це прізвище. Тут кожен третій Трошю — і майже всі рибалки. Батько тривалий час ловив оселедців у Фекані, а його двоє старших синів ще й досі там. Роза була найстарша з доньок — їх усього дві чи три. Одна працює офіціанткою в Гаврі.
У Кастена було густе волосся, низьке чоло; говорячи, він так напружувався, наче орав землю, впрягатись у плуг.
— Ось уже шість років, як я працюю в Гаврі і об'їздив тут усе вздовж і впоперек. У тутешніх селах, особливо поблизу старих маєтків, трапляються ще смиренні люди, котрі згадують, «як то було добре за пана». Решта, навпаки, такі, що їм краще пальця в рота не клади. Грубі, недовірливі, лихі на вдачу. Не знаю, до якого гатунку належать ці Трошю, але сьогодні на похороні пані Бессон зустріли холодно, я сказав би, вороже.
— Мене тільки-но запевнили, що вона загальна улюблениця в Етрета.
— Іпор не Етрета. І до того ж Роза, або, як тут кажуть, наша Роза, померла.
— Отже, стара була на похороні?
— Аякже — в першому ряду. Дехто називає її поміщицею, можливо, тому, що в неї був колись маєток в Орні чи Солоні — не знаю точно», де саме. Ви бачили її?
…. — Вона приїздила до мене в Париж.
— Вона казала мені, що збирається поїхати до Парижа, але я не знав, що вона їздила до вас. Що ви можете про неї сказати?
— Поки що нічого.
— Вона була дуже заможна. Багато років мала в Парижі власний особняк на авеню Ієни, власний маєток, яхту. А «Халупка» — це просто так, притулок, про всяк випадок.
Вона приїздила сюди великим лімузином з шофером, а ззаду друга спеціальна машина везла багаж. В неділю кожна її поява в церкві була сенсацією. Вона мала постійну лавку, в першому ряду, а по відправі щедро роздавала милостиню. Коли кому доводилося скрутно, йому звичайно радили: «Звернися до Валентіни». Її й досі іноді так називають — особливо старі.
Цього ранку вона приїхала до Іпора в таксі й вийшла з машини врочисто, як і за давніх часів. Здавалося, що саме вона керує церемонією похорону. Певна річ, її вінок затьмарив усі інші.
Можливо, я помиляюся, але мені здається, що Трошю були роздратовані й поглядали на неї скоса. Вона все-таки привіталася з усіма за руку. Старий простяг їй свою, не дивлячись у вічі. А старший син Анрі просто повернувся до неї спиною.