— Донька пані Бессон була з нею?
— Ні, в понеділок після обіду вона повернулася поїздом до Парижа. Я не мав права її затримувати. Ви, певно, помітили, що я не розібрався ще як слід у цій справі. І все-таки я гадаю, що її треба знову допитати.
— Яка вона з себе?
— Викапана мати — якщо забути про різницю в літах, їй тридцять вісім, але показує вона щонайбільше на двадцять п'ять. Тендітна, витончена, гарненька, з великими ясними, як у дитини, очима. А втім, якийсь мужчина — не її чоловік — провів ніч проти понеділка у неї в спальні, в «Халупці».
— Вона сама призналася?
— Ні. Це виявив я, але надто пізно, щоб запитати в неї про подробиці. Далебі, краще розповісти вам усе по порядку. Справа ця набагато складніша, ніж здається на перший погляд. Я тут дещо занотував. Ви дозволите?
Він дістав із кишені розкішний записник у червоній шкіряній палітурці, зовсім не схожий на ті дешевенькі блокноти, якими звичайно користувався Мегре.
— В Гаврі нас повідомили в понеділок, о сьомій ранку, а о восьмій, прийшовши на роботу, я побачив на столі записку. Я сів у машину і приблизно о дев'ятій був уже тут. Шарль Бессон приїхав своєю машиною трохи раніше за мене.
— Він живе у Фекані?
— Еге ж, там у нього будинок, його родина живе там цілий рік. Але відтоді, як його обрали депутатом, частину часу він проводить у Парижі, де наймає номери в готелі на бульварі Распай. Усю неділю він провів тут з родиною, тобто з дружиною та чотирма дітьми.
— Адже він не син Валентіни?
— У Валентіни немає синів, тільки одна донька Арлетта… Я вам про неї вже розповідав. Вона одружена з паризьким дантистом.
— Чоловік її теж був тут у неділю?
— Ні. Арлетта приїздила сама. Був день народження її матері. В їхній сім'ї, здається, заведено навідувати її в цей день. Коли я спитав у Арлетти, яким поїздом вона сьогодні приїхала, вона відповіла, що ранішнім, тобто тим самим, що й ви сьогодні, пане комісар. Та зараз ви переконаєтеся, що вона збрехала! В понеділок, як тільки труп одвезли до Гавра, я відразу ж оглянув усі кімнати в домі. Робота не з легких. Будинок хоча й невеличкий, але обставлений зі смаком, в ньому, сила всіляких закутків, тендітних меблів та прикрас.
Покої Валентіни й служниці — на другому поверсі, а на першому є тільки кімната для гостей. Саме в ній і жила Арлетта. Пересуваючи тумбочку, я знайшов там чоловічий носовичок, і мені здалося, що Арлетта, яка стежила за мною, раптом дуже стривожилася. Вона, швидко вихопила в мене хустинку з рук.
«І треба ж таке! Я взяла з собою чоловікову хустинку!»
На жаль, я лиш увечері згадав, що на хустинці було вигаптувано літеру «Е». Арлетта поїхала. Я одвіз її на вокзал у своїй машині і бачив, як вона купила квиток у касі.
Сам знаю, що це по-дурному, та лише в машині я раптом зметикував: чому ж, від'їжджаючи з Парижа, вона не взяла зворотного квитка — адже так вартість проїзду була б на чверть дешевша. Повернувшись до залу чекання, я почав розпитувати контролера.
«Ця пані приїхала в неділю десятигодинним поїздом, чи не так?»
«Яка пані?»
«Та, яку я щойно провів. Пані Арлетта».
«Ні, мосьє».
«Хіба ж вона не приїхала в неділю?»
«Можливо, вона й приїхала в неділю, та тільки не поїздом. Я перевіряв квитки і, певна річ, упізнав би таку кралечку».
Кастен подивився на Мегре трохи занепокоєно.
— Ви мене слухаєте?..
— Чи, може, ці подробиці для вас зайві?
— Навпаки, я хочу призвичаїтися.
— До чого саме?
— До всього: до вокзалу, до Валентіни, Арлетти, контролера, Трошю. Адже вчвра я ще нічого не знав про все це.
— Повернувшись до «Халупки», я запитав у старої пані прізвище її зятя. Виявляється, його звуть Жюльсп Сюдр. Ні ім'я, ні прізвище не починаються на «Е». Пасинків пані Бессон звуть Тео й Шарль. Щоправда, садівника, який приходить до вілли тричі на тиждень, звуть Едгар, але, по-моєму, його не було в неділю, а по-друге, мене запевнили, що в нього ніколи не водилося великих носовиків з червоною облямівкою.
Не знаючи, з чого почати розслідування, я заходився розпитувати людей у місті. І таким чином від газетяра дізнався, що Арлетта прибула не поїздом, а приїхала в розкішному спортивному автомобілі зеленого кольору.
Після цього неважко було довідатися, що власник машини заздалегідь зарезервував собі кімнату на ніч проти понеділка у готелі, де я вам радив стати.
Його звуть Ерве Пейро. В картці для прибулих він записався як виноторговець. Мешкає в Парижі на набережній Гран-Огюстен.
— Ночував він не в готелі?