— Він просидів у барі, аж поки не зачинили, тобто майже до півночі, а потім замість іти спати подався кудись пішки… Начебто до моря. Швейцар запевняє, що Пейро повернувся приблизно о пів на третю ночі. Я розмовляв з готельним чистильником взуття і від нього довідався, що на підборах черевиків цього Пейро налипла червона глина.
У вівторок вранці, повернувшись до «Халупки», я побачив під вікном у Арлетти сліди на клумбі. Що ви на це скажете?
— Нічого.
— Ну, а щодо Тео Бессона?
— Він теж був на дачі?
— Але не вночі. Як вам відомо, брати Бессони — діти від першого шлюбу і Валентіна не їхня мати. Я записав увесь родовід сім'ї і, коли хочете…
— Тільки не зараз. Я зголоднів.
— Одне слово, Тео Бессон — старий парубок, йому сорок вісім років. Вже два тижні, як він одпочиває в Етрета.
— У мачухи.
— Ні. Вони не зустрічаються. Мені здається, вони посварилися. Він зняв кімнату в готелі «Білі скелі», що його видно звідси.
— Стривайте. Тепер про Шарля Бессона…
Бідолаха Кастен зітхнув, вже не сподіваючись до ладу про все розповісти, тим більше, що Мегре, здавалося, й не слухав його.
— В неділю вранці Шарль Бессон приїхав об одинадцятій годині разом з дружиною та чотирма дітьми. У них власна машина, величезний «панар» старого зразка. Арлетта прибула раніше за них. Вони всі разом поснідали в «Халупці». Потім Шарль Бессон пішов на пляж зі старшими дітьми — п'ятнадцятирічним сином та дванадцятирічною донькою. А жінки лишилися побалакати.
— Він зустрів свого брата?
— Саме так. Мені здається, що Шарль Бессон вирушив на цю прогулянку, щоб хильнути скляночку в барі казино. Кажуть, він із тих, хто не цурається чарки. Там він і здибав Тео — досі він не знав, що той теж в Етрета. Шарль наполіг, щоб Тео йшов з ним до «Халупки», Тео кінець кінцем дав себе вмовити. Отож під час обіду на дачі зібралися всі Бессони. Обід був холодний — лангусти і бараняче стегно.
— І ніхто після цього не захворів?
— Наче ні. Крім членів родини, в домі була тільки покоївка. Шарль Бессон від'їхав о пів на десяту. Його п'ятирічний син Клод проспав весь цей час у кімнаті господині, а коли всі вже сідали в машину, почав вередувати їхній шестимісячний малюк, і йому довелося дати соску.
— Як звати дружину Бессона?
— Здається, Емільєнна. Хоча всі кличуть її Мімі.
— Мімі, — з поважним виглядом повторив Мегре, немов вивчав напам'ять урок.
— Така чорнява гладуха років під сорок.
— Чорнява гладуха? Чудово. Отже, вони від'їхали у своєму «панарі» десь о дев'ятій.
— Еге ж, пане комісар. Тео забарився на кілька хвилин. А потім, крім трьох жінок, у домі нікого не залишилося.
— Валентіна, її донька Арлетта й Роза?
— Достеменно так. Роза мила посуд на кухні, а мати й донька розмовляли у вітальні.
— Всі спальні на другому поверсі?
— Крім спальні для гостей, я вам уже казав. Вона на першому поверсі, вікна виходять у сад. «Халупка» — це справжній ляльковий будиночок, з манюсінькими кімнатками. Ось побачите.
— Арлетта не піднімалася в кімнату до матері?
— Близько десятої вони вдвох пішли туди. Старій пані захотілося похизуватися перед донькою своєю новою сукнею…
— Спустилися вони теж разом?
— Еге ж… «Потім Валентіна знову піднялася до себе — вкладатися спати. За кілька хвилин до неї прийшла Роза. Вона за звичкою допомогла господині лягти в постіль та подала їй снотворне.
— Вона ж його й готувала?
— Ні. Валентіна заздалегідь розводить його у воді.
— Арлетта більш не піднімалася нагору?
— Ні. І о пів на дванадцяту Роза теж лягла спати.
— А десь о другій почала стогнати?
— Цей час називають Валентіна та її донька.
— І, як ви встановили, між північчю та другою годиною ночі в Арлеттиній кімнаті був чужий чоловік, з яким вона приїхала з Парижа? А вам відомо, що поробляв минулої ночі Тео?
— Досі в мене не було часу це з'ясувати, і, признаюся, мені навіть на думку таке не спадало.
— Що ж, підемо поснідаємо?
— Залюбки.
— А тут готують черепашки?
— Цілком можливо, хоч я й не певний. Я ще не ознайомився як слід з меню.
— Цього ранку ви побували в домі Трошю?
— Лише в тій кімнаті, де стояла труна.
— У них немає її фотографії? Тільки гарної.
— Можу запитати.
— Запитайте. Візьміть усі фотографії, які тільки зможете знайти, навіть дитячі. До речі, скільки їй було років?
— Двадцять два чи двадцять три. Звіт складав не я і…
— Здається, вона вже не перший рік служила в старої пані.
— Сьомий. До Валентіни вона найнялася зовсім молоденькою, ще за життя Фернана Бессона. Дебела рум'яна, пишногруда дівчина.