— Хто розповів вам про те, що сталося?
— Валентіна. Лікар час від часу перебивав її, уточнюючи деякі деталі. Вона сказала мені, що сама зателефонувала до Шарля. Звістка ця дуже його схвилювала, просто приголомшила. Та, дізнавшись, що газетярі ще не налетіли, а сусіди нічого не знають, він трохи заспокоївся. Ви щойно бачили його брата. Вони схожі, тільки Шарль огрядніший і не так рівно тримається. В домі немає телефону, це ускладнило мені роботу: щоб зв'язатися з Гавром, я кілька разів мусив був виїздити до міста. На лікаря чекали пацієнти, і він пішов перший.
— Батьків Рози не повідомили?
— Ні. Про них нібито і не згадували. Я сам їздив до Іпора й повідомив їх. Старий був у морі. Шарль з мачухою поїхали разом зі мною.
— Як же їх зустріли?
— Скоріше погано, ніж добре. Мати так дивилася на пані Бессон, ніби вважала її винною в тому, що сталося. А брат, якому Шарль Бессон щось торочив, розлютився:
— Треба з'ясувати правду! І не думайте, що я дозволю зам'яти справу, хоча у вас і довгі руки!
Вони хотіли відвезти тіло до Іпора. І мені ледве вдалося переконати їх, що спочатку його треба везти до Гавра на розтин. Тим часом на велосипеді приїхав Розин батько. Він нікому не сказав ані слова. Присадкуватий, кремезний, дуже міцної статури і надзвичайно дужий, він одразу ж одвів своїх, щойно тіло поклали до фургона. Шарль Бессон запропонував одвезти їх у своїй машині, але вони відмовилися й пішли пішки всі троє, на чолі із старим, котрий навіть не сів на свій велосипед.
Я не можу ручатися, що розповідаю все це в точній послідовності. Почали сходитися сусіди, потім мешканці містечка заповнили сад. Я був нагорі разом з Корню із карного розшуку, який фотографував та знімав відбитки.
Коли близько полудня я зійшов донизу, Арлетти вже не було. Її мати сказала, що вона поїхала до Парижа, боячись, що чоловік буде турбуватися. Шарль Бессон лишався до третьої години дня, а потім повернувся до Фекана.
— Він вам щось казав про мене?
— Ні. А що?
— Він не сказав вам, що збирається прохати міністра доручити мені розслідувати цю справу?
— Він мені нічого не казав. Крім хіба того, що спробує домовитися з газетами. Ось начебто і все за понеділок. Ах, стривайте! Ввечері на вулиці мені показали Тео Бессона, і я перемовився з ним кількома фразами.
«Ви знаєте, що сталося в «Халупці»?» — запитав я, в нього.
«Мені розповідали про це».
«Чим ви можете допомогти розслідуванню?»
«Абсолютно нічим».
Він був дуже стриманий, насторожений. Тоді я в нього й запитав, скільки він наміряється пробути в Етрета. Його відповідь вам відома. Тепер, якщо я вам не потрібний, я, далебі, поїду до Гавра й складу рапорт. Я обіцяв дружині встигнути на вечерю: у нас сьогодні гості.
Машину Кастен залишив біля готелю, і Мегре провів його тихими вуличками, звідки час од часу на перехрестях відкривався вид на море.
— Вас не хвилює, що Арлетта ночує сьогодні у матері і вони будуть у домі самі? — запитав Кастен.
Відчувалося, що його трохи турбує незворушність Мегре, йому і досі здавалося, що комісар не сприймає цієї справи серйозно.
В міру того, як сонце сідало і дахи будинків неначе охоплювало полум'я, море місцями вже ставало холодним, зеленим, і весь світ по цей бік від заходу, здавалось, повільно занурюється в нічну пітьму.
— О котрій годині я мушу приїхати завтра? — поцікавився інспектор.
— Не раніше дев'ятої ранку. Може, ви зателефонуєте до Паризького управління карного розшуку і від мого імені попросите з'ясувати все, що стосується Арлетти Сюдр та її чоловіка? Мені б хотілося також дізнатися, що поробляє Шарль Бессон, коли буває в Парижі. І, оскільки ви вже за це взялися, добудьте заодно відомості про Тео. Мені б не хотілося говорити про такі речі, користуючись послугами місцевого телефону.
Майже всі перехожі дивилися їм услід. Їх розглядали і крізь шибки вітрин. Мегре ще не знав, що робитиме ввечері і як поведе розслідування. Час від часу машинально повторював сам до себе: «А Роза померла».
Лише про неї саму він не знав нічого, крім того, що вона була тілиста дівка з пишним бюстом.
— До речі, — звернувся він до Кастена, котрий уже натискав на стартер, — у Рози, видно, залишились якісь особисті речі в її кімнаті. Куди вони поділися?
— Родичі склали все до валізки, яку вони принесли з собою.
— Ви Оглянули ці речі?
— Я не зважився; коли ви побуваєте в них, ви мене зрозумієте. Зустрічають вони зовсім не по-дружньому. Підозріливо роздивляються вас і щоразу переглядаються, перш ніж сказати «так» чи «ні».