— Навіщо?
— Щоб знати, що відбувається в її домі.
— І ви гадаєте, що вона Знала про вас із Тео?
— Я майже певна.
— І вона ніколи нічого вам не казала, навіть не натякала? Адже вам не було тоді й двадцяти років. Вона могла б вас і попередити.
— А для чого?
— Коли ви оголосили про свій намір вийти заміж за Жюльєна Сюдра, хіба вона не намагалася вас відмовити? В той час цей шлюб виглядав, як мезальянс. Фернан Бессон був на вершині успіху. Ви жили в розкошах — і раптом виходите заміж за небагатого зубного лікаря, за людину без майбутнього.
— Мати нічого не казала.
— А вітчим?
— Він не наважився. Він почувався винним переді мною, мені здається, його мучило сумління. Думаю, що, по суті, він був цілком пристойною і навіть совісною людиною. Він, певно, був переконаний, що я чиню так через нього. Він хотів зробити мені багатий подарунок, але Жюльен не прийняв його.
— На вашу пораду?
— Авжеж.
— І ваша мати не здогадувалася про це?
— Ніколи.
Вони йшли тепер стежкою, що підіймалася круто вгору до вершини скелі; через однакові проміжки часу небо прорізав промінь маяка, і здалеку долинало зловісне виття сирени, ввімкнутої задля туману. Навіть тут, нагорі, відчувався терпкий запах водоростей. Незважаючи на високі підбори та паризький костюм, Арлетта не виказувала жодних ознак утоми і не скаржилася на холод.
— Я поставлю вам ще одне запитання. Більш інтимне.
— Ви не здивуєте мене жодним із ваших запитань.
— Коли ви дізналися, що не зможете стати матір'ю? Ще до шлюбу?
— Так.
— Звідки ж?
— Невже ви забули, що я вам допіру сповідала?
— Не те, щоб. забув, але…
— Я ні разу в житті не користувалася протизаплідними засобами. І не давала користуватися ними чоловікам.
— Чому?
— Не знаю. Можливо, з якоїсь бридливості… Незважаючи на темряву, йому здалося, що жінка зашарілася. В її голосі з'явилася нова нотка. — А від кого ви дізналися про це напевне?
— Від одного молодого лікаря, асистента в клініці Ларібуаз'єр.
— Вашого коханця?
— Одного з них. Він дослідив мене, а потім передав на дослідження колегам.
Мегре завагався, не наважуючись поставити їй запитання, що наче саме рвалося з губів. Жінка зараз же відчула це.
— Сміливіше, комісаре! Все, що в моїй спромозі…
— Ці його колеги досліджували вас лише як медики? Чи…
— Ну, певно, що так!
— Тоді все ясно.
— Уявляєте, як мені потім захотілося з усім цим покінчити?
Вона промовила це спокійно, не підвищуючи голосу, наче йшлося зовсім не про неї, а про історію чужої хвороби.
— Ви хочете ще про щось запитати?
— Щиро кажучи, так. Під час цих ваших… любовних дослідів або пізніше з вашим чоловіком чи з іншими… ви відчували?..
— Належну насолоду? Ви це маєте на увазі?
— Скажімо, вдоволення?
— Ні того, ні того. До речі, не ви перший мене про це запитуєте. Мені завжди було байдуже, чи то випадковий перехожий, підчеплений на вулиці, чи якийсь там рафінований інтелігент, чи хоча б не знати, який видатний чоловік…
— Як, наприклад, Ерве Пейро?
— Ерве Пейро нахаба і йолоп.
— Як би ви повелися, коли б ваша мати раптом сказала вам, що знає про цей бік вашого життя?
— Я б відповіла: «Не сунь носа не в свої справи!»
— А що, якби вона сказала, що вважає за свій материнський обов'язок розповісти про все вашому чоловікові? Аби вас урятувати.
Арлетта ледь сповільнила крок.
— Так от куда ви гнете! — з докором мовила вона не відразу.
— Далебі, я не хотів цього.
— Я вже казала вам, що ладна на все, аби тільки Жюльен ні про що не дізнався.
— Але ж чому?
— Невже не зрозуміло?
— Ви не хочете завдати йому болю?
— І це також. Жюльен щасливий. Я ще ніколи не зустрічала таких щасливих чоловіків. І ніхто не має права позбавляти його щастя. А потім…
— Що іще?
— Можливо, він єдиний чоловік, який шанує мене, ставиться до мене інакше, ніж… Ви знаєте, що я маю на увазі.
— І вам це потрібно?
— Можливо.
— Настільки, що, коли б ваша мати…
— Коли б вона почала погрожувати, що зганьбить мене в його очах, я пішла б на все, щоб не допустити цього.
— Аж до вбивства?