— Еге ж. Вона додала:
— Можу запевнити вас, що такої нагоди поки що не було.
— Чому — «поки що»?
— А тому, що тепер вона не лише здогадується, — в неї є прямі докази. Сьогодні вона сказала мені про це.
— Що ж вона вам сказала?
— Ви будете вражені, коли я повторю її слова. Бачите, моя матінка, хоч вона зовні схожа на маркізу, в душі залишилася плебейкою, донькою рибалки, і в родинній обстановці вона не добирала виразів. Вона сказала, що я могла б жирувати десь-інде, бо її дім не бордель. З приводу того, що було між мною та Ерве, вона дозволила собі висловитися в найогидніших виразах. А Жюльєна вона назвала рогатою тварюкою, додавши, що він буцімто все знає і навіть користується з того…
— Ви боронили його?
— Я звеліла їй замовкнути.
— Яким чином?
— Дивлячись їй просто у вічі, я звеліла їй замовкнути. Та вона не вгавала. Тоді я дала їй ляпаса. Це настільки її приголомшило, що вона відразу заспокоїлася.
— Вона чекає на вас?
— Вона, звичайно, не ляже спати, аж поки я не повернуся.
— Ви справді збираєтеся там ночувати?
— Ви знаєте всі обставини і повинні згидитися, що мені важко діяти інакше. Перед від'їздом я повинна бути певна, що вона нічого не скаже Жюльєнові і не зробить нічого такого, що могло б його стривожити.
Вона помовчала, потім, здогадуючись про занепокоєність Мегре, додала з усмішкою:
— Не бійтеся, не станеться ніякої драми!
Вони дісталися аж до вершини скелі. Молочна завіса туману відділяла їх від моря, яке билося об прибережне каміння.
— Спуститися ми можемо, повернувши праворуч. Дорога тут краща і виведе нас просто до «Халупки». Ви певні, що не маєте більш до мене запитань?
Видно, вже зійшов місяць, бо туман став прозоріший, і, коли Арлетта зупинилася, він побачив бліду пляму її обличчя та темну, немов криваву, смугу рота.
— Поки що в мене немає ніяких запитань.
Вона зупинилася і, повернувшись обличчям до нього, запитала вже іншим голосом, звук якого неприємно вразив комісара:
— А чому б вам не скористатися з цієї оказії, як це зробив би кожен інший на вашому місці?
Мегре насилу стримався, щоб не дати їй ляпаса, як малій хуліганці, але обмежився тим, що, міцно стиснувши її за лікоть, майже силоміць потяг униз по спуску.
— Майте на увазі: я не пожартувала.
— Облиште це!
— Признайтеся, що вам нелегко подолати спокусу. Він ще дужче, до болю, стиснув їй руку.
— Дивіться, щоб потім не шкодували! її голос звучав різко й саркастично.
— Подумайте гарненько, пане комісар!
Мегре враз випустив її руку і, діставши люльку, широким кроком рушив униз, вже навіть не думаючи про свою супутницю. Вона знову зупинилася, постояла якусь мить, потім дедалі швидше пішла слідом, щоб наздогнати. Коли Арлетта підійшла до нього, Мегре саме запалював люльку, і вогник сірника освітлював його обличчя.
— Прошу вибачення. Я поводилась, як ідіотка.
— Еге ж.
— Ви сердиті на мене?
— Годі про це.
— Ви й справді повірили, що я хочу вам віддатися?
— Ні.
— Просто мені закортіло відплатити вам за те приниження, якого я зазнала, розказуючи вам усе це.
— Я так і думав.
— Коли б я побачила вас на собі, як тварину, то відчула б себе відомщеною.
— Ходімо.
— Признайтеся: ви думаєте, що я намагалася вбити мою матір?
— Поки що я цього не думаю.
— Ви хочете сказати, що не зовсім певні цього?
— Я хочу сказати лише те, що кажу. Поки що я нічого не знаю.
— А коли ви вирішите, що я злочинниця, то скажете мені про це?
— Цілком можливо.
— Скажете віч-на-віч?
— Можете бути певні цього.
— Але я не злочинниця.
— Мені хотілося б, щоб це було саме так.
Йому вже набридла ця занадто довга й напружена розмова, настирливість Арлетти починала його дратувати. Комісарові здавалося, що, розповідаючи про себе, вона аж надто охоче ганьбила себе.
— Матінка ще не лягла, — сказала Арлетта.
— Як ви про це дізналися?
— Бачите світло? Це вікно вітальні.
— Коли завтра відходить ваш поїзд?
— Мені б хотілося встигнути на восьмигодинний —. якщо, звичайно, ви мене тут не затримаєте. Тоді я зателефоную Шюльєнові і скажу, що я ще потрібна мамі.
— Він знає, що вам бридка ваша мати?
— Вона мені не бридка. Я не люблю її — от і все. То я можу їхати восьмигодинним поїздом?
— Можете.
— Я вас побачу до від'їзду?
— Поки що не знаю.
— Ви, певно, захочете впевнитися перед моїм від'їздом, що матінка жива?
— Можливо.
Вони обминули ще крутіший схил, щось подібне до насипу, і вийшли на дорогу метрів за п'ятдесят від огорожі «Халупки».