— Я була певна, що зустріну вас тут, — сказала вона. — Як там, усе обійшлося?
— Це було жахливо.
Поглядом вона шукала вільне купе. Тільки в одному з купе першого класу не виявилося попутників.
— А ваша мати?
— Вона жива. В усякому разі, була жива, коли я йшла.
Поїзд мав от-от рушити. Поклавши саквояж на лавку, вона стала у дверях біля самої приступки.
— Ви знову погиркалися?
— Спати ми лягли вже за північ. Я хочу вам дещо сказати, пане Мегре. Щоправда, це лише моє передчуття. Але воно мучить мене. Роза померла. Та внутрішній голос каже мені, що цим не скінчиться. Готується нова Драма.
— Ваше передбачення грунтується на тому, що вам сказала мати?
— Ні. Я сама до ладу не знаю на чому.
— Ви вважаєте, що життя її й досі під загрозою? Вона не відповіла. Її світлі очі дивилися в бік кіоска.
— Інспектор уже чекає на вас, — зауважила вона, немов даючи зрозуміти, що інтимність їхньої розмови порушено.
Потім піднялися до купе. Начальник станції підніс до губів свисток, локомотив пустив пару.
Це й справді був Кастен. Він приїхав раніше, ніж обіцяв напередодні, і, не заставши Мегре в готелі, вирішив пошукати його на вокзалі. Вийшло якось незручно. Та чому, власне кажучи, незручно?
Поїзд повільно рушив з місця. Комісар потиснув руку інспекторові.
— Що нового?
— Нічого особливого, — відказав Кастен. — Та я тривожився без жодних на те підстав. Мені снилися дві жінки — мати й донька, вони були самі в невеличкому будиночку.
— І хто з них кого вбив?
Тепер у свою чергу зніяковів Кастен.
— Як ви здогадалися? Мені снилося, що мати вбивала доньку. І чим би ви думали? Головешкою, вихопленою з печі.
— О дев'ятій має приїхати Шарль Бессон. У нього вмерла теща. Люка вам телефонував? Що він вам повідомив?
— Дуже небагато. Та він іще передзвонить до Гавра, як тільки дістане нові відомості. Я звелів, щоб його з'єднали з нашим готелем.
— Що вам відомо про Тео?
— У Тео не раз були неприємності з неоплаченими векселями. Та йому завжди, вдавалося розрахуватися до виклику в суд. У нього багато друзів серед заможних гультяїв, яким потрібні горілчані брати. Час од часу він пристає до якоїсь комерційної справи, але, як правило, в ролі посередника.
— Він не має жінок?
— Судячи з усього, він не дуже захоплюється жінками, інколи заводить собі полюбовницю, але ненадовго.
— Це все?
Із невеличкого бару так смачно пахло кавою та коньяком що обидва вони, встоявши перед спокусою, зайшли й сіли до столу, де стояли порожні чашки із запахом спиртного.
— Мене стурбував не стільки сон, — провадив далі півголосом інспектор, — скільки роздуми, якими я поділився з жінкою, перш ніж заснути. Я часто думаю вголос, так у мене краще виходить. Жінка погодилася зі мною. П'ять років минуло відтоді, як умер старий Бессон, еге ж?
— Приблизно так.
— І наскільки вам відомо, відтоді мало що змінилося, от тільки минулої неділі хтось намагався отруїти Валентіну. І зауважте, щоб розсіяти підозру, було вибрано єдиний день, коли в домі зібралося багато людей.
— Так, це дещо важить. Що ж далі?
— І вмерла не Валентіна, а нещасна Роза. Отже, коли були мотиви для вбивства Валентіни, вони існують і донині. І поки ми не дізнаємося про ці мотиви…
— … небезпека існує й далі, ви це хочете сказати?
— Так. І, можливо, ваша присутність ще більше посилює цю небезпеку. У Валентіни немає багатства, тож її намагалися вбити не через гроші. Виходить, хтось хоче перешкодити розголошенню того, що знає Валентіна. Отже, Валентіна щось знає і хтось намагається не допустити викриття. В такому разі…
Мегре не дуже уважно слухав міркування інспектора. Він дивився у вікно і тішився ранком, а надто тим особливим тремтінням повітря, яке буває, коли сонячне проміння розганяє вологість.
— Люка щось вам казав про Жюльєна?
— Подружжя Сюдр живе дуже скромно, наймає квартиру в дешевому будинку, має покоївку. У них є автомобіль. Суботу й неділю вони проводять за містом.
— Все це мені відомо.
— Виноторговець Ерве Пейро багатий, у нього велике підприємство на набережній Берсі, весь свій вільний час він проводить з найрізноманітнішими жінками. В нього три автомобілі, один — марки Бугатті…
«Родинний пляж», — прочитав якось Мегре в одному з рекламних проспектів. Так воно і є. Матері з дітьми, чоловіки, що приїздять до них суботніми вечорами, старі діди й баби з пляшками мінеральної води та коробочкою пілюль на столику в готелі, старі, що завжди подігбували одне одного в казино, все в тих самих кріслах; кондитерська сестер Cope, де подають тістечка та морозиво; старі рибалки, все ті самі, яких фотографують проти човнів, витягнутих на берег…