— Так, я зустрів його минулого вечора.
— В такому разі маємо шанс зустріти його в барі. Ви розмовляли з ним?
— Не мав нагоди.
— Я вас познайомлю.
Видно було, що Шарль чимось стурбований. Цього разу він просто відкусив кінець нової сигари і запалив абияк..
Малюки гралися в морі великим червоним м'ячем.
6. РОЗИНІ ПРОБЛЕМИ
Шарль Бессон не помилився. В барі, крім Чарлі, був тільки один клієнт — Тео. Він сидів перед недопитою склянкою ганусового аперитиву і за браком партнера сам із собою грав у покердайс.
Шарль кинувся до нього, щасливий і гордий з можливості відрекомендувати комісарові свого старшого брата, а той подивився на них каламутним поглядом і неохоче залишив табурет біля стойки. Ти знаєш комісара Мегре?
Тео міг би відповісти: «Чув про такого» або «Як і всі» тощо, аби дати зрозуміти, що йому знайоме це ім'я, та він лиш церемонно вклонився і, не подаючи руки, промимрив:
— Дуже радий.
Зблизька він виглядав старішим: помітніше вирізнялися дрібні зморшки, схожі на тріщини. Очевидно, щоранку він немало часу проводив у перукарні, де з ним проробляли складні косметичні процедури, в тому числі й масаж обличчя;, шкіра в ньоґо була немов у старої кокетки.
— Ти, звичайно, знаєш, що на моє прохання та на прохання Валентіни, яка спеціально їздила до Парижа, комісар погодився вести розслідування?
Шарль був трохи засмучений: брат зустрів їх із крижаною ввічливістю, мов який мандрівний монарх.
— Ми тобі не завадили?
— Аніскілечки.
— Щойно на пляжі ми провели цілу годину під сонцем, і нас мучить спрага. Чарлі!
Той по-дружньому підморгнув Мегре.
— Ти що питимеш, Тео?
— Віскі.
— Терпіти не можу віскі. А ви що вип'єте, комісаре? Собі я замовлю пікон-гренадін.
Вийшло так, що й Мегре замовив собі те ж саме. Давно він уже не куштував цього напою, і якимось загадковим чином він одразу ж нагадав йому пору вакацій.
— Ти був у Валентіни після неділі?
— Ні.
У Тео були великі випещені бліді руки, порослі рудуватим волоссям, на мізинці — великий перстень-печатка. Він не мав на собі нічого, що можна було б придбати в звичайній крамниці. Так, безперечно, він уподобав для себе цілком певний зовнішній вигляд і дотримувався його незмінно. Хтось свого часу справив на нього глибоке враження — можливо, якийсь англійський аристократ; він наслідував його жести, ходу, манеру вдягатися, навіть міміку. Ось і зараз він час од часу мляво підносить руку до рота, неначе збирається позіхнути, але не позіхає.
— Ти ще довго будеш в Етрета?
— Не знаю.
Шарль усе намагався виставити брата в якнайвигіднішому для того світлі й пояснював комісарові:
— Прекумедний хлопчина. Ніколи не знає напередодні, що робитиме завтра. Ні сіло ні впало після вечері у «Фуке» чи в «Максімі» він може раптом налаштувати валізи й відлетіти до Кан або Шамоні, до Лондона або Брюсселя. Чи не так, Тео?
Та Мегре вже перейшов у атаку.
— Дозвольте поставити вам одне запитання, пане Бессон. Коли ви востаннє бачилися з Розою?
Бідолаха Шарль отетеріло витріщився на обох і розтулив був рота, щоб запротестувати. Він, видно, не мав жодного сумніву, що старший брат стане категорично заперечувати можливість чогось подібного. Але Тео заперечувати не став. Він, здавалося, був спантеличений — перш ніж підвести очі на комісара, кілька секунд розглядав денце своєї склянки.
— Ви хочете знати точну дату?
— Еге ж. Якнайточнішу.
— Шарль може вам підтвердити, що я ніколи не запам'ятовую чисел і плутаю дні тижня.
— Більш як тиждень тому?
— Приблизно з тиждень.
— В неділю?
— Ні. Коли б мені довелося відповідати під присягою, то я добряче подумав би. А так, якщо не помиляюся, це було минулої середи або в четвер.
— Ви часто з нею зустрічалися?
— Точно не пригадую. Разів два-три.
— Познайомилися ви з нею не у вашої мачухи?
— Вам, мабуть, казали, що я не зустрічаюся з мачухою. Я не знав, де працює ця дівчина, коли з нею познайомився.
— Де це сталося?
— На святі в містечку Вокотт.
— Ти вже почав упадати за покоївками? — пожартував Шарль, даючи зрозуміти, що це суперечить звичкам старшого брата.
— Я дивився перегони в мішках. Вона стояла поруч зі мною. Я вже не пригадую, хто перший заговорив, — вона, чи я. В усякому разі, вона сказала, що селянські свята схожі одне на одне, і що все це дурне, і що вона воліє краще піти геть. Я теж збирався йти звідти і з чемності запропонував їй місце у себе в машині.