Мегре спочатку заїхав до себе в готель. Жодної записки для нього не було. Потім він подався до казино, де працював Чарлі.
— Ти часом не бачив мого інспектора? — запитав Мегре.
— Він заходив по п'ятій.
Чарлі глянув на годинник, який показував дев'яту, і додав:
— Уже давно.
— А Тео Бессон?
— Вони прийшли й пішли один слідом за другим. Мегре поглядом дав зрозуміти, що йому все ясно.
— Щось вип'єте?
— Ні, дякую.
Анрі, видно, недаремно приїхав до Етрета, бо Мегре знайшов Кастена на чатах перед готелем «Пляж».
— Він у себе в номері?
— Піднявся до себе хвилин п'ятнадцять тому. Інспектор показав на світло у вікні третього поверху.
8. СВІТЛО В САДУ
Того вечора Кастен не раз нишком позирав на Мегре питаючи себе, чи справді комісар знає, чого хоче. Чи насправді Мегре, наслідувати якого намагаються молоді інспектори, такий великий сищик? А чи просто він не в формі, принаймні сьогодні, — і дав цим людям водити його за ніс?
— Посидьмо де-небудь, — запропонував комісар Кастенові, здибавши інспектора біля готелю.
Доброчесні громадяни, що нарікають на таку силу шинків, навіть і гадки не мають, яка це благодать для поліції. Випадково один із них стояв метрів за п'ятдесят від готелю «Пляж», і звідти можна було спостерігати за вікнами Тео.
Кастен вирішив, що комісар збирається поговорити з ним, дати якісь розпорядження.
— Я випив би кави з коньяком, — признався Мегре. — Сьогодні щось прохолодно.
— Ви вже вечеряли?
— Чесно кажучи, ні.
— І не будете?
— Не зараз.
Він не був п'яний, хоча то тут, то там немало вихилив зранку. Можливо, тому й відчував себе таким змореним.
— Може, Тео спить, — сказав він, подивившись у вікно.
— Про всяк випадок я ще початую.
— Чекай, синку. І якщо не спускатимеш очей з дверей готелю, що набагато важливіше, ніж пильнувати за вікнами, можеш залишитися тут. А я, далебі, піду побажаю на добраніч Валентіні.
Але він просидів ще принаймні з півгодини, не кажучи ні слова, задумливо дивлячись перед себе. Нарешті підвівся, зітхнув і, засунувши руки в кишені, з люлькою в зубах, пішов геть. Кастен чув, як стихали його кроки на безлюдній вулиці.
За кілька хвилин до десятої Мегре зупинився біля хвіртки «Халупки». Дорогу заливав світлом місяць, немов облямований широкою райдужною смугою. По дорозі він нікого не стрів. Не гавкав жодний собака, жоден кіт, вискочивши з-під ніг, не шмигнув за паркан. Тільки десь у болоті одноманітно кумкали жаби.
Підвівшись навшпиньки, він спробував побачити, чи світиться ще у вікні старої пані. Йому здалося, що вікна першого поверху освітлені, і, штовхнувши незамкнену хвіртку, Мегре опинився на подвір'ї.
В саду було сиро, нудотно тхнуло перегноєм. Йдучи стежкою, він чіплявся за гілля, і шурхіт його, певно, було чути в домі.
Дійшовши до брукованого майданчика перед будинком, комісар побачив освітлені вікна вітальні і саму Валентіну. Стара пані підвелася з крісла, насторожено прислухалася, завмерла на мить, потім підійшла до стіни і несподівано погасила світло.
Саме в ту мить він чхнув. Легкий скрип означав, що відчинили одну із стулок вікна.
— Хто там?
— Це я, Мегре.
Пролунав короткий нервовий смішок, у якому вчувався переляк.
— Даруйте, я зараз запалю світло. — І додала тихіше, немов розмовляла сама з собою: — Що за халепа? Де ж вимикач? Ось він…
Очевидно, вона повернула відразу два вимикачі, бо світло спалахнуло не тільки у вікнах вітальні, а й у саду, майже над головою комісара.
— Зараз я відчиню…
Вона була одягнута так, як він уже її звик бачити. На круглому столику перед кріслом були розкладені карти для пасьянсу.
Вона метушливо бігала в своєму спорожнілому будиночку з кімнати до кімнати, відмикала й замикала двері, бряжчала засовами.
— Бачите, я нє така вже й хоробра, як декому здається: я забарикадувалася. Я не чекала, що ви прийдете.
Їй не хотілося б про щось його розпитувати, але цікавість узяла своє.
— Ви не поспішаєте? Тоді проходьте, сідайте. — І, помітивши, що він глянув на карти, сказала: — Адже треба чимось скрашувати самотність. Чим вас почастувати?
— Мабуть, нічим, я сьогодні тільки й роблю, що п'ю. Ваш пасинок Шарль з'явився вранці й почастував мене пікон-гренадіном. До нас приєднався Тео, ми випили й повторили. Потім я зустрів інспектора, і ми зайшли дз кав'ярні побалакати. Заходжу до вас — і на столі автоматично з'являється пляшка кальвадосу. Лікар виявився не менш гостинним. Трошю частували мене сидром.