Тіла у всіх жінок виказували напруження ще виразніше, ніж їхні нафарбовані обличчя. Жінки вичікували.
Вуст почував себе, мов кролик, загнаний мисливцями. Петляти вже марно. Загоничі його оточили. Ось у нього вже прицілились. Перший же постріл коштуватиме йому життя.
— Пан комісар хоче вас повідомити, що Маркус Бергер — цей огидний кавалок лайна — нарешті дістав справедливу покару! Хтось виявився доброзичливим до нас і вбив його!
Вуст заплющив очі й ухопився за стойку бара, чимдуж силкуючись не зомліти. Може, це й на краще. Мабуть, тепер вона зняла з нього відповідальність…
— І, звісно ж, комісар має також пояснення того, чому від нас і досі приховували звістку про смерть Маркуса Бергера! Адже його ще вчора вбили! Може, хтось із вас читав у газеті повідомлення — воно було невелике, — що на вулиці Горнпотвег знайдено труп чоловіка. Про Маркуса там не було жодного слова! Нас зумисне обманювали! Обидві останні зміни були б уже не потрібні! За це ви можете подякувати панові комісару!
Тоні не наважився розплющити очі. Може, вони зараз накинуться на нього, як гієни? Чинити опір він був не готовий і не спроможний. А може, йому зараз розіб'ють на голові пляшку? Він чекав найгіршого.
Тіло його було мокре від поту. Запала тиша, гнітюча тиша.
Мовчанка неначе паралізувала його.
Одна з жінок почала схлипувати. Інша — хихотіти. Блондинка рвучко підхопилася з канапи й сказала:
— Ну, тоді, виходить, кінець… Мене ви тут більш ніколи не побачите! І вона вискочила з кімнати. Решта жінок ще залишалися.
Знову запала тиша.
Було чути, як у сусідній кімнаті блондинка порпається в своїх речах, як шурхотить одяг, що його вона поспіхом натягувала на себе. Потім грюкнули двері й на сходах дрібно зацокали підбори.
До Тоні поволі поверталося самовладання. Він звів очі, намагаючись подивитися пані Шівас в обличчя. Їхні погляди зустрілися. Це була своєрідна боротьба. Хто довше витримає погляд другого.
Решта жінок підійшла до нього ближче. Він навіть не помітив, звідки раптом узялися купальні халати й рушники, якими жінки прикрили свої тіла.
Страх перед Маркусом Бергером зійшов із жінок, неначе бруд під гарячим душем. Усі приниження та образи, що їх вони мусили терпіти, весь накопичений страх і гнів розрядилися тепер на Тоні Вусті. Жінки влаштували йому перехресний допит.
— Чому ми про це дізнаємося аж тепер?
— Чому газета не назвала його ім'я?
— Чому ви не заарештували його ще кілька років тому?
— Чому взагалі газети мають право друкувати такі об'яви, які давав клуб «Афродіта»?
— Хто його вбив? Я хотіла б особисто подякувати тій людині!
Після того, як у всіх відлинула перша хвиля гніву й жінки одяглися, їхній гнів поступився місцем новому страху. Мабуть, їхні страждання в останні роки чи місяці були цілковито марні. Тепер про це, звичайно, довідається громадськість? Чи розплутуватиме карна поліція цю історію в усіх подробицях? Може, навіть преса візьме в цьому участь?
Жінки знову почали закидати Тоні Вуста запитаннями. Тепер, щоправда, трохи приязніше, жадаючи розуміння й співчуття.
— Ми, звичайно, можемо покластися на вашу скромність?
— Сподіваємось, ви не станете розголошувати цю справу?
— Чи не можна все забути?.. Тепер, коли це нарешті минуло…
Тоні довелося докласти зусиль і переконати жінок, щоб вони всі назвали свої імена та адреси. Це був не допит, а скоріше бесіда. Все ж таки відвідання клубу «Афродіта» дещо дало.
Він дізнався, що дівчинці, схожій на хлопчика, тринадцять років і що вона вже цілий рік працює в клубі Маркуса Бергера. П'ятдесятирічний чоловік, який щойно пішов, — її постійний клієнт. Вона не може порвати з цим зі страху перед батьком та матір'ю.
Та й кожна жінка мала когось такого, від кого приховувала свою любовну пригоду. Жодна з них якогось витонченого шантажу не зазнала. Все крутилося щоразу навколо однієї любовної пригоди з Маркусом Бергеном у минулому. А після того, як вони вплутувалися потім у його гру, вороття назад для них уже не було. До фотознімків тепер додалися ще й магнітофонні стрічки із записами того, як вони пропонували себе клієнтам.
Дівчині, котра йому відчинила, було сімнадцять років. Тільки вона зізналася, що пішла на це добровільно. Маркус Бергер шантажував її з чотирнадцяти років. Потім вона почала користуватися великим попитом, і він став іноді, якщо вона особливо старалася, давати їй гроші.