Тоні міг би заарештувати Тіттенкралле на підставі самих лише свідчень Гудрун. Погрози й шантаж у сукупності із заподіянням тілесних пошкоджень. Уже з цього можна було скласти переконливе звинувачення. Але цього було досить лише для Тіттенкралле. Що ж до Людлова, то тут слід було дати прокуророві вагоміші докази. Самими свідченнями Гудрун тут не обійдешся. До того ж Людлов може вчинити тиск на Гудрун. Ніхто досі не зважувався свідчити проти Людлова. Та навіть коли б його й засудили за цією справою, то хіба що умовно. Отже, всі зусилля в такому разі були б марні. Людлов мав бути звинувачений в убивстві.
Поки Тоні це все обмірковував, намагаючись вибудувати проти Людлова якомога переконливіші ланцюжки доказів, Мюллер гортав книжку з віктимології. Йому видавалася неймовірною думка, що не лише злочинець вибирає жертву, а й жертва до певної міри вибирає злочинця. Це відкривало перед кримінологією зовсім нові можливості.
Мюллер вибив люльку у попільницю. Потім видобув цілий набір інструментів і ретельно вишкріб із чубука чималу купку попелу. Тоді підвівся, підійшов до вікна й двічі сильно дмухнув у люльку. Щоразу на фіранки вилітав легкий чорний пил. Мюллер уже давно не продував своїх люльок над письмовим столом. Плями сажі на документах могли завадити його кар'єрі. Тим часом фіранками ніхто не цікавився.
Тоні Вуст вирішив ковтнути таблетку аспірину. Тріск кондиціонера роздирав нерви. Схоже було, він геть зіпсувався, і тепер у важкому, задушливому повітрі неможливо було працювати.
Мюллер мовби вгадав його думки.
— Мабуть, знову якийсь ідіот не зачинив вікно, і тепер ми плавимось, ніби масло.
Тоні Вуст не встиг відреагувати на цей натяк, як задзвонив телефон. Він роздратовано схопив трубку.
Біля апарата був Франц Беккер. Питав, коли можна подивитися «альоом злочинців».
— Коли завгодно.
Якусь мить Тоні вагався, чи не спитати Беккера про Маркусову квартиру, одначе, подивившись скоса на Мюллера, вирішив цього не робити. Чим менше Мюллер знатиме, тим спокійніше можна буде самому продовжувати розслідування. Тоні не хотів, аби той знову втручався в його роботу.
Допитувати Беккера у цій сауні, на яку перетворилась службова кімната, навряд чи було розумним. Тому Тоні вирішив скористатись нагодою й вислизнути геть.
— Якщо ви маєте час, я під'їду до вас просто зараз, — сказав він Беккеру. — Мушу про дещо вас запитати.
Той погодився.
Вуст хотів уже вийти, та знову задзвонив телефон. То була Гудрун.
Він відчув приплив роздратування. Задуха в приміщенні виводила його з себе. А крім того, він аж ніяк не хотів при Мюллерові сперечатися з Гудрун про її подальше перебування у нього. Для Мюллера це було б чудовим приводом для балачок!
— Чого ти хочеш? Чому дзвониш до мене на службу?
— А ти чого такий сердитий? Щойно я була у вас, знайшла в альбомі потрібного вам злочинця, а тепер уже мені не можна навіть подзвонити?
— Я не те маю на увазі. Просто я дуже поспішаю. Але що сталося?
Тоні сподівався почути якесь дріб'язкове запитання. На зразок того, де знайти хліб, сіль чи ключ від підвалу. Натомість вона захоплено сповістила:
— Уявляєш, тобі надійшов лист! Від якогось адвоката. Прізвище його Бовдер. Слово честі! Адвокат доктор Бовдер! Це ж просто сміхота! І як тільки можна мати таке прізвище? Та ще й бути адвокатом! Ото сміху буде, як він стане прокурором, еге ж?
— Адвокат? Який адвокат?
— Хочеш, я прочитаю? Він адвокат твоєї дружини. Це щось ніби заява про розлучення.
Тоні не знав, що його більше вразило: те, що Марія і справді подала заяву і веде з ним тепер переговори через адвоката, чи нахабство, з яким Гудрун розкрила чужого листа. Та, в кожнім разі, він не збирався обговорювати цю справу по телефону. Мюллер уже підозріливо косував очима.
— Ми поговоримо про це увечері! — сказав Тоні й поклав трубку. Мюллер, який почув досить, аби здогадатися більш-менш про що йде мова, всміхнувся:
— Ох, ті жінки!..
— Це була не моя дружина, колего, — відповів Тоні Вуст якомога коректніше.
Тоді додав, що йде геть і до кінця дня вже не з'явиться.
20
У приємній прохолоді садової альтанки Беккерів, зі склянкою мінеральної води в руці, комісар Тоні Вуст намагався краще зрозуміти роль Франца Беккера та його сім'ї у житті Маркуса Бергера.
Він не хотів одразу заводити мову про Маркусове помешкання. Йому здавалося, розумніше почати розмову у м'яких тонах.
— Ви не пригадуєте, чи називав Маркус Бергер коли-небудь у вашій присутності якісь імена? Чи не говорив він, наприклад, про якогось Бориса?