— Дозвольте поцікавитись, що тут діється? У вас щось лихе на серці, пане Беккер? То ви, будь ласка, спершу сядьте.
— Хтось із вас вибовкав мою адресу! І ось я отримую листи з погрозами. Мене хочуть убити. Як ви тільки можете бути такими дилетантами!
Він простягнув Тоні Вустові зібгану записку. Незграбним почерком, як видно, лівою рукою, там було написано друкованими літерами:
«ТИ СПІЛЬНИК МАРКУСА БЕРГЕРА. ТОМУ ТИ ВМРЕШ».
— Я розумію ваше хвилювання, пане Беккер. Це вкрай нахабна погроза. Але чому ви вважаєте, що карна поліція має до цього якесь відношення?
Трохи заспокоївшись, Беккер відповів уже стриманіше:
— Це, безумовно, йде від когось із потерпілих. Можливо, від котроїсь із тих жінок, що їх Маркус начебто шантажував. А можливо, від чийогось батька, чоловіка, коханця, біс його знає! Моє ім'я в жодній газеті не згадували. Ніхто не міг знати про мою причетність до цієї справи. Я належу до зовсім іншого кола знайомих Маркуса Бергера. І ніхто з моїх родичів, певна річ, теж не замішаний у цій справі. Кому ви розповідали, що підозрюєте мене у співпраці із Маркусом Бергером?
«Гудрун, Боже мій, Гудрун! — наче струмом ударило Тоні Вуста. — Невже вона подзвонила своїм друзям і навела їх на Франца Беккера? Версія про те, що він і є спільник, походила від неї. Цілий день вона сиділа у мене в квартирі й, можливо, вирішила трохи побавитись телефоном…»
— Я можу лишити записку у себе? — спитав Тоні. — Само собою зрозуміло, ми будемо з'ясовувати цю історію.
— Атож, ви будете з'ясовувати цю історію. Тепер я задоволений, — просопів Франц Беккер. — Але цю записку мені прислали не поштою. У ній був камінь, що влетів у мою квартиру крізь вікно. Він міг мені й голову розчерепити. Що ви думаєте робити? Як ви збираєтесь мене захищати?
— Але ж вам поки що нічого не загрожує. Може, це лише застереження. Може, вас хочуть лише налякати. Ми ж не можемо тільки з цієї причини день і ніч охороняти ваш дім. Нам не стане людей забезпечувати охорону після кожного такого листа.
— Інакше кажучи, вам на все це начхати! І тільки коли мене прикінчать, як Маркуса, ви почнете розслідування, тобто поплентаєтесь у своїй халтурній, дилетантській манері за вбивцею, поки той обиратиме собі нову жертву.
Тоні Вуст визнав за краще проковтнути всі ці звинувачення. Ліпше не відповідати на них, щоб не ятрити ран знову й знову. Зараз він повинен поговорити з Гудрун. Про гру з планом можна поки що забути.
22
— Не торкайся мене, — заверещала вона, — тільки не торкайся мене! Ти з глузду з'їхав, лягавий!
Тоні спробував поговорити з дівчиною ще раз, тепер уже спокійніше. Він сів, аби показати їй, що бити її ні в якому разі не збирається. А сівши, склав руки на колінах і мовив:
— Послухай, усе це не так уже й страшно. Я навіть ладен про все забути. Ніхто й не дізнається, що ти до цього причетна. Намилять голову лише мені. Адже це не зовсім нормально, що ти живеш тут у мене і ми докладно розмовляємо про розслідування. Єдине, чого я хочу, — щоб не трапилося ще однієї помилки. Пробач, що я так на тебе накинувся. Я все одно ніколи тебе не вдарив би, хоч тобі, може, й здалося, що я це ось-ось зроблю. Просто сьогодні мерзенний день, я справді дуже роздратований. До того ж оця спека! У вухах у мене не вщухає гуркіт кондиціонера. Та й лист про розлучення теж не був великою приємністю. А тепер ще й це. Подумай-но добряче! Адже, якщо я не залагоджу цієї історії з Францом Беккером, вона коштуватиме мені роботи. Як ти гадаєш, ким може стати звільнений комісар карної поліції? Детективом в універсальному магазині. У найкращому разі!
Гудрун ще копилила губи. Проте ямочки на щоках уже свідчили, що її настрій покращав. Вона тільки хотіла, щоб її ще трохи попросили й приголубили.
Тоні зрозумів, що інакше нічого не вийде. Він підвівся, обійняв її за плечі й погладив по голові.
— Будь ласка, Гудрун, скажи мені, кому ти дзвонила. Навіть якщо ти так ненавидиш Маркуса Бергера та його спільника, все одно ти мусиш мені сказати. Адже Беккер не був його спільником. Та хоч би навіть був, убивати його просто так не треба. Якщо він був справді спільником, я віддам його під суд. Обіцяю тобі.
Дівчина подивилася на нього широко розплющеними заплаканими очима й сказала:
— Я нікому не дзвонила. Якщо ти мені не віриш, хай мене заарештують. Те, в чому ти мене підозрюєш, називається підбурюванням до вбивства.
— Але Бога ради, Гудрун, поясни мені, хто ж іще міг послати Францові Беккеру такого листа з погрозами?
— А хто тут поліційний комісар, я чи ти?