— Я прийшов запитати вас, чи не хочете ви ще раз добре обміркувати свідчення, які дали мені вчора. Все-таки ви перебували — це однозначно підтверджують лікарі — у стані глибокого шоку. Сам я теж уже не пригадую добре, що ви розповідали. Протоколу нема. Поки ви вийдете з лікарні і ми зможемо скласти справжнього протокола про інцидент у висотному будинку, мине, мабуть, іще декілька днів. Вам, очевидно, треба скористатися цим часом і спокійно все обміркувати. Не забувайте при цьому про Крісту й вашу дружину.
Франц Беккер подивився на Тоні з полегкістю, та все ж збентежено. Тоні Вуст уникав його погляду. Йому не хотілося чути ніяких слів подяки, отож він повернувся на підборах і промовив якомога різкіше:
— Ну гаразд… А тепер мені треба на службу… Друкувати звіт про затримання Тіттенкралле.
Він вийшов з лікарні у глибокій задумі. Почував себе, як кімнатний песик, що побачив по телевізору іншого собаку і сором'язливо ховає під килимок свою гумову кістку.
Він не спіймав убивцю. Він прибився до нього, як бездомний пес. І тепер хотів позбутися того відчуття, вигнати його з потом, як осоружний грип.