— Ти ж знаєш, що тут не грають на гроші, — сказав Ігор.
— Це правило членів Клубу. А він до них не належить, наскільки мені відомо. Якщо ви так упевнені в собі, мосьє Лоньон, яку зробите ставку?
— Я вас провчу. Ви пихатий, мосьє Кривошеїн.
Він дістав гаманця, витяг триста тридцять франків великим номіналом, перелічив та поклав під склянку.
— Я готовий докласти ще сто франків, як бажаєте. За умови, що ви виграєте за три ходи.
— Я пристаю на парі.
Леонід вихопив бірдекель з-під свого пивного кухля та нашкрябав три рядки на звороті.
— Пропоную Мішелю зайняти моє місце. Він зробить три записаних мною ходи. Вас таке влаштує, мосьє Лоньон?
— Домовились.
Він підвівся та простягнув мені картонку. Тепер я сів навпроти Томаша.
— Давай, — мовив Томаш.
Я виконав Леонідові інструкції. Томаш відповів. Я й далі виконував написане, узяв його туру — на обличчі Томаша читалася тривога. Він поклав підборіддя на кулаки та замислився так надовго, що дістав зауваження від Грегоріоса:
— Хочеш, щоб ми тут усі поснули, чи як?
Він був заблокований. Узяти мого коня не міг. Його стримував власний слон. Зробив хід пішаком. Я пішов ферзем, як і передбачив Леонід.
— Шах і мат!
Група почала перешіптуватись. Усі вітали Леоніда, а він удавав байдужість.
— Дякую, друзі. Це було неважко. Та ви й самі мали це зрозуміти.
Він узяв гроші й перегорнув кожну купюру із підкресленим задоволенням.
— Радий, що ви прийшли, мосьє Лоньон. Завжди приємно сидіти навпроти сильного гравця. Вам варто приходити частіше.
— Визнаю, це дійсно чудова гра, — процідив крізь зуби поліціянт.
— Ви винні мені сто франків. Не забудьте їх принести. Якщо мене не буде, можете залишити Жакі. А зараз вип’ємо за ваше здоров’я. Нікуди не йдіть. Пляшечку шампанського за рахунок префектури.
— У нас є «Кристал» Рьодерера, якщо хочеш. Ексклюзивний купаж, — сказав Жакі.
— Ну як ексклюзивний — неси дві. Щоб двічі не бігати. І ніяких картонних стаканчиків!
Жакі зник. Я провів його поглядом. І біля дверей осторонь помітив чоловіка. Він посміхнувся і злегка помахав рукою. Коли Жакі приніс шампанське, він відійшов убік. Леонід налив усім, навіть Лоньону, але не йому.
Вони виголошували тости, зичили одне одному здоров’я, пили до дна, освіжали келихи, а його ігнорували. Ніхто його наче й не бачив. Я почаркувався з Ігорем та Імре. Обернувся. Дві секунди — і він щез. Леонід поплескав мене по плечі.
— Я хочу щось тобі подарувати, Мішелю. Чого б тобі хотілося? Користайся нагодою: завдяки нашому другові Лоньону я при грошах. Поквапся.
— Розіграємо якось партію?
— Ти багато просиш.
— Тобі це нічого не коштуватиме.
— Партія з поганим гравцем — справжня кара. Давай сідай, хоч раз зіграй добре.
— Не сьогодні. У мене паморочиться в голові. Мушу йти додому. Зіграємо іншим разом.
Я вийшов із «Бальто», облишив їхню приправлену алкоголем вечірку на честь Лоньона. На вулиці заходився шукати того чоловіка. Його ніде не було. Помітив його вже на перехресті Пор-Рояль, на лавочці. І підійшов.
— Це ви зчинили паніку в ательє? — поцікавився чоловік.
— Чому він сказав, що вас там немає?
— Тому що я не повинен там бути. Я підробляю там час від часу. Роблю йому послугу. Це неофіційно. Учора ви страх як нажахали патрона. Не чиніть так більше. Мені потрібна ця робота.
— Ви нелегал, правильно?
— Від вас нічого не приховати.
Він знизав плечима. Здавалося, він посміхається, мружачи розкосі, як у кішки, очі.
— Можете присісти, як бажаєте.
Я сів поруч на лавочці. Він витяг пачку «Голуаза» та запропонував мені одну.
— Я не курю, дякую. Ви… іноземець?
Він кивнув.
— І не скажеш. У вас немає акценту.
— Я навчився мови ще молодим. У француза. Якщо поруч лягавий, я розмовляю з воґезьким акцентом.
— У вас немає документів.
— Я завалений документами. Але ж то не те.
— Вам не надали політичного притулку?
— Я склав досьє. Ще давно. Вони його загубили. Я це облишив.
— Як вас звуть?
Він неквапно викурив цигарку аж до фільтру, кинув недопалок на землю та розчавив.
— Мене звуть Саша, — сказав він відсутнім тоном, утупившись у власне запилене взуття.
— Чому вони вас не приймають?
— Я вже вам сказав: я не знаю. Я не вчинив нічого злого. Чи протизаконного. То хіба в них питайте.
— Я вкотре запитував Ігоря. Він мені не відповів.