— Єдиний, хто може тут зарадити, то П’єр. Я напишу йому.
— Знаєш, де він?
— У Сук-Архасі. Психологія не її коник.
— Коли він писатиме, хай не згадує ні тебе, ні мене. Вона тепер надто чутлива. Якщо прийдеш зі своїми порадами — одразу на тебе накинеться.
— Ти став їй другом. Вона… вона тобі довіряє?
— Вона й чути про тебе не хоче. Тому не допитуйся більше, як у неї справи.
— Подбай про неї.
— Не хвилюйся. Їй нікого не треба.
— У нас однакові погляди. На більшість тем вона висловлюється куди уїдливіше за мене. Чимось походить на П’єра. Війна надовго не затягнеться. Де Ґолль розправиться з Алжиром. Незабаром я повернуся й усе поясню. Вона мною пишатиметься. Між нами, це ще не кінець.
— Ти її кинув, вона ніколи тобі не пробачить. Якби в тобі була хоч крихта сміливості зізнатися їй в очі, вона б зрозуміла й дочекалася. Натомість ти встромив їй ножа в серце. Такого від тебе вона точно не чекала. Тепер вона викреслила тебе зі свого життя. Не тішся ілюзіями — як повернешся, то її вже не застанеш.
— Пробач, Мішелю, але в жінках ти явно не тямиш. Їм зранку одне, ввечері друге, назавтра третє. Так, зараз вона в нападі гніву. Як я повернусь, ми спробуємо наново.
Франк кинув оком на настінного годинника. Шістнадцята двадцять п’ять.
— Ти справді йому сказав, татові?
— Він устигне.
— Я маю бути на місці о п’ятій.
Франк продублював наші замовлення. І запропонував мені «Житан».
— Я не палю. Можна тебе про щось спитати?
Він промовчав, отож я повів далі:
— Чому ти взагалі туди їдеш? І так відомо, чим скінчиться їхнє самовизначення. До чого це? Партію давно розіграно.
— Помиляєшся. Партію розіграно, якщо ти пристаєш на їхні правила гри. Не хочу про це говорити.
— Як ти можеш нас отак кидати?
Франк завагався. Добирав слова. Вочевидь, ця тема йому важко давалась.
— Якщо я скажу… революція, що це для тебе?
— Хочеш затіяти революцію?
— У мене нема часу тобі пояснювати. Неможливо звести міст через прірву між горлохватами та їхніми жертвами. Питання тут лише одне: у чиєму ти таборі? На цій землі ніколи не запанує мир та порозуміння, клубок ніколи не розмотається, не буде переговорів і соціального прогресу. Настав час діяти.
— Усе можна покращити. Крок за кроком. Спробувати порозумітися, навіть якщо наразі не дійшли згоди.
— Повагу вигадали буржуа, щоб легше було брати своє. З пролетаріями ніхто не рахується.
— Битимешся за людей, яким начхати.
— Світ пробудився. Населення це вже дістало. Не лише французів — усіх. Розпочалася Третя світова. Цього разу ми не дозволимо їм перемогти.
— Ти мариш або ж сприймаєш уявне за дійсне: значна більшість людей не на твоєму боці.
— Ми мислимо по-різному. Тому немає сенсу сперечатися.
Нас розділяла стіна. Ми так і сиділи, не знаючи, про що ж далі говорити. Я почув, як відчинилися вхідні двері. Обличчя Франка засяяло. Я обернувся. Прийшов Рішар, із великою сумкою. Брат підвівся.
— Я не можу більше чекати.
Він розплатився. Ми вийшли вже втрьох. І попрямували до Венсенського форту. Туди заходили молоді призовники, показували повістки одному з вартових, а той уже запускав їх усередину. Я все ще виглядав батька. Але довкола один безликий натовп. Ми наблизилися до звідного мостика.
— Мабуть, у нього якісь проблеми.
— Надто пізно, Мішелю.
Він узяв мене за плечі та притис до себе. Довго плескав по спині.
— Бережи себе.
Франк узяв сумку та ступив на звідний мостик. Рішар пішов слідом. Солдат звірив їхні повістки та пропустив до залізних дверей. Брат зайшов не обертаючись. На моєму годиннику була рівно п’ята. Я повернувся. Щось запекло в очах.
Таксі від G7 різко загальмувало перед входом. З машини вискочив тато, лаючись на водія й кинувши стофранкову купюру через опущену шибку.
— Як не вмієш водити, візьми уроки! Ще не бачив такого телепня!
Побачивши мене, він підійшов.
— Де він? Він іще не прийшов?
— Тату, він усередині.
Тато підвів голову, і перед ним постав укріплений замок, чорний та ворожий.
— Не може бути!
— Чому ти спізнився?
— Цей бісовий DS зламався! Полетіло щеплення. На виїзді з Версаля. Дрантиве корито! А ти іди шукай таксі посеред лісу! Ніхто мене не підвіз. Я пройшов десять кілометрів. І нарешті зловив таксі! Цього слимака, я тобі кажу. Він увесь час їхав не більше від сорока! Зупинявся на кожному світлофорі! Думав, я його там придушу!