— Розумію, — кивнув Туполєв.
— Я, звісно, не став би тобі все це розповідати, але Стариков дуже просив тобі посприяти. Говорив, у вас там серйозна справа. Так що скажи спасибі Борисові Степановичу.
На понеділок у неї були призначені дві ділові зустрічі. Навіть з огляду на намічену на вечір операцію, скасувати їх не можна. Це було б дуже підозріло.
Обидва іспити на міцність нервів жінка склала на «відмінно». Один із її візаві навіть відзначив, що сьогодні в неї навдивовижу свіже обличчя і бешкетливі очі. А другий у порядку дружнього компліменту сказав, що вона виглядає, як після відпочинку.
Вона повернулася додому трохи раніше, ніж звичайно. Відключила телефон, лягла на ліжко, заплющила очі і задумалася.
Жінка прокручувала майбутнє убивство від самого початку. От вона виходить із таксі. На ній строгий діловий костюм, волосся зібране в пучок на потилиці, капелюшок з вуалеткою. Вона уважно оглядає вхід у під’їзд. Потім — вікна свідка. Визначає, чи є в нього гості. Якщо є — чекає, поки вони підуть. На ній туфлі на низьких підборах. Минаючи ліфт, піднімається на шостий поверх. Натягує витончені лайкові рукавички тілесного кольору. Дзвонить у двері. Свідок їй, швидше за все, відчиняє.
Він подумає приблизно так: «Невже я не справлюся з якоюсь навіженою бабою?!» Але, головне, йому просто стане цікаво, що ж насправді відбулося. Не знімаючи рукавичок, вона заходить у кімнату, всідається на запропонованому місці і просить випити чогось міцного. У свідка завжди є що випити, він це діло любить. Попиваючи коньяк, вона починає свою смутну повість. Він, мовляв, підставив її, безневинну, цим горлорізам «Івана Івановича», оббрехав бідолашну жінку. Вона буде плакати дуже переконливо — у її житті було стільки горя й кривди! А потім…
…В уяві вона вбивала свідка десятки разів, але щоразу залишалася неврахованою якась деталь, якийсь дріб’язок. Кожний із можливих варіантів був по-своєму небезпечний і по-своєму недосконалий. І тоді вона вирішила, що продумає два більш-менш певних. А який з них обрати — вирішить на місці.
Суцільні невдачі!
Батьки Голика проживали в Росії, в Мурманську. Родичів у місті — жодних. Підприємці, котрі стали хазяїнами аптек, що раніше належали Голику, в один голос твердили, ніби купили їх через біржу і тому з колишнім власником не зустрічалися. Таки справді, як показала перевірка, купили через біржу.
Були, щоправда, інші зачіпки. Наприклад, мікроавтобус «Шкода». Той самий, у якому виявили частину викраденого ефедрину. Та, як на те, він теж поміняв власника, але цього разу через авторинок. Тож навряд чи Голик разом з автомобілем продав свою нову адресу.
Туполєв шаленів. Він згаяв півдня на те, щоб вийти на слід, і не вибудував жодного тактично перспективного ланцюжка!
Сергій розумів, що знайти Голика буде не легко. Той пропав не випадково — він переховується від помсти наркоділків, яких засадив за ґрати. Хай там як, але Туполєв був упевнений — Голик причетний до убивства Гуняковського і Хайдарова.
О четвертій годині дня Туполєв нашвидку зжував бутерброд із сиром і, запивши його кавою, прийняв рішення. Єдина людина, котра може сказати про Голика хоч що-небудь, — це Кривуля. Треба їхати в СІЗО.
Розділ 13
Вона повернулася додому з почуттям задоволення від добре виконаної роботи. На годиннику була половина на одинадцяту.
Спати було рано. Вона сіла перед телевізором, зупинившись на першому телеканалі, що трапився. Просидівши нерухомо близько десяти хвилин, піймала себе на тому, що зовсім не думає про те, що бачить. Вона просто дивиться крізь екран, нічого не сприймаючи. Почуття неясної тривоги спливало з глибини її єства.