— Блеф? — в очах Валерія блиснули веселі іскорки.
— Блеф, — підтвердив Туполєв. Але спочатку мені потрібно поговорити з паном Коржем.
— А навіщо?
— Він і є хазяїн Паші Гроховського.
Корж прийняв Туполєва у себе в офісі.
Директор «Сибірського хутра» виявився літнім сухорлявим чоловіком із вузьким обличчям, що робило його схожим на тхора. Показної привітності він не демонстрував, занепокоєння — теж.
— Доброго дня, — сказав він, міцно потискуючи Туполєву руку.
— Доброго, — кивнув Туполєв і без запрошення сів у глибоке шкіряне крісло, що стояло збоку від столу.
— Чим можу прислужитися? — сухо довідався Корж.
— Розкажіть мені, які відносини пов’язують вас із фірмою «Золотий корінь».
— Ніяких, — відрізав той.
— Скажіть, Веніаміне Северовичу, тоді чому ви хотіли, щоб «Золотий корінь» уступив вам право оренди на свої алтайські плантації?
— Чому? — Корж підняв брови. На його чолі миттєво проявилися три глибокі зморшки.
Туполєву здалося, що йому вдалося спантеличити співрозмовника.
— Чому? А чому ви вирішили, що я збирався це зробити?
— Про це мені сказав Аркадій Всеволодович, — збрехав Туполєв.
— У нього є свідки?
— Свідків буде легко знайти, — з погрозою сказав Туполєв. Він не любив, коли люди з перших слів відмовляються йти на контакт.
— Можливо, свідків буде легко купити, — м’яко поправив його Корж. — Якщо такі відшукаються, я буду змушений під тиском лжесвідчень визнати, що дійсно хотів мати угіддя на Алтаї. Але ж це не злочин, як ви вважаєте? Мати власні угіддя на Алтаї? Я міг би розводити там соболів. Або чорнобурок.
— То ви відмовляєтеся визнати, що пропонували Аркадію Рикову таку угоду?
— Відмовляюся, бо не бажаю підписуватися під чужими домислами.
— Гаразд, підемо далі. Чи працює у вашій фірмі чоловік на ім’я Іван Іванович?
Туполєв помітив, що в очах Коржа промайнуло занепокоєння.
— Ні.
— А Павло Гроховський?
— Так.
— Яку посаду він обіймає?
— Гроховський — мій секретар-референт.
— Вам знайоме таке ім’я — Юрій Роговцев?
— Ні.
— Пригадайте гарненько. Юрій Роговцев, співзасновник фірми «Юрген».
— Ну і назва. Вони що — неонацисти?
— А ім’я Геннадія Шкворникова вам про що-небудь говорить?
— Ні.
— Ви вступали в які-небудь фінансові відносини з Роговцевим чи Шкворниковим?
— Я ж вам сказав, я навіть не знаю, хто це такі!
— Так вступали чи ні? — Туполєв був непробивний.
— Ні.
— Алі Хайдарова ви знали?
— Аліка знаю, — з награним полегшенням видихнув Корж.
— Його вбили.
— Уперше чую. Дуже шкода. Незамінний, кажуть, був чоловік.
Корж поводився зухвало, але Туполєв відчував, що йому вдалося заронити неспокій у душу співрозмовника.
Туполєв вийшов із кабінету Коржа, почуваючи підбадьорливий приплив робочої злості.
За його розрахунком, Валерій у цей момент уже мав допитувати Гроховського. «Усе-таки, непогано це я придумав, — похвалив він себе. — Допитати Гроховського перш, ніж він устигне побачитися з Коржем і одержати від нього вказівки, продумані після розмови зі мною».
— Де робоче місце Гроховського? — суворо запитав Туполєв у секретарки Коржа.
— Осьде, — вона машинально кивнула на скромні двері навпроти. І відразу додала:
— Але в нього зараз відвідувач. Почекайте.
— Знаємо ми цього відвідувача, — Туполєву було не до церемоній. Він відчинив двері й побачив саме те, що очікував: Валерія та блідого молодика в дорогому сірому костюмі.
— Я зайнятий! — нервово кинув той.
— Пане майоре? — дуже натурально здивувався Валерій. Відтак підхопився з місця і, виструнчившись, доповів:
— Веду допит громадянина Гроховського, підозрюваного в убивстві Роговцева!
Туполєв подумки похвалив колегу за те, що той підвищив його для солідності у званні і взагалі за маскарад а-ля «тупий служака». Так, мабуть, буде легше.
— Сідайте, — поважно дозволив Туполєв, щільно прикривши за собою двері.
— Ну і як ідуть справи? — поцікавився він, сідаючи на край столу і витягаючи сигарету.
— Підозрюваний — усе заперечує. Включаючи факт знайомства з Роговцевим.
— Нерозумно, Гроховський, — сказав Туполєв, дивлячись у стіну. — Дуже нерозумно. У нас є свідки. У нас є відбитки ваших пальців, залишені у квартирі Роговцева. І, нарешті, ми маємо зізнання вашого начальника, який виявився трохи розумнішим за вас. Ми знаємо, що ви возили гроші від Коржа до Роговцева.