— Господарку будинку ви добре знаєте?..
— Ще б пак, хто ж не знає Белу Мойсеївну Вакслер? Пережила Бабин яр і німецьку окупацію. Зовні вона мало схожа на єврейку. Наші не видали, а німці не розстріляли...
— А вона вас також добре знає?
— І вона мене знає...
— Двері вам відчинить увечері?
— А чому ж ні? — здивувався лейтенант.
Бела Мойсеївна, яку сержант Ягідка змалював як бабу Ягу, не мала нічого спільного з казковим персонажем. Якщо дивитися на неї у профіль, ніс таки й справді гачкуватий, але анфас — досить миловидне, трохи іронічне обличчя жінки похилого віку, у якому вгадувалися риси колишньої привабливості.
— Іване! — сказала вона дільничному, стоячи на освітленому порозі. — Мене одразу бере за живе інтерес... Як це ти сьогодні не граєш у карти, що тебе привело до Бели Мойсеївни на старості її літ? Мене шибеники ціле літо постачали сусідськими вазонами, у тому числі й з твоїм фікусом, але ти не прийшов. У тебе ж за картами ніколи нема часу! А фікус розцвів. У тебе він усох — а в мене розцвів...
— Бело Мойсеївно, запитання тут буде задавати капітан Дубль!
— Капітан Дубль? Що може бути у капітана Дубля до Бели Мойсеївни? Капітан Дубль молодий і вродливий. Чи можете ви це саме сказати про Белу Мойсеївну і пояснити їй, що є в капітана Дубля і Бели Мойсеївни спільного?
— Мене, наприклад, — посміхнувся капітан Дубль, зачиняючи за собою двері, — цікавить, чи вдома зараз Аскольд Іщук?
— Запитання на запитання: чи в такому віці бувають юнаки вдома, коли по Києву ходить стільки самотніх дівчат і молодиць?
— Отже, його вдома нема?
— Хіба я не зовсім ясно висловилась? — Бела Мойсеївна присіла і показала пальцем на стільці непроханим нічним гостям. — Чи вам потрібні особливі запрошення?
— Скажіть, ви давно живете у цьому будинку разом з Аскольдом Іщуком?
— Якщо я вам скажу, що я живу з дня його народження — не будинку, а Аскольда Іщука, — ви мені повірите?
— Хто його батько?
— Я б хотіла запитати вас: а хто його батько? Чи на це можна відповісти, коли уже п'ять років, як у могилі мати?
— Які у вас стосунки з Аскольдом?
— А які можуть бути стосунки між майже онуком та його майже бабусею? Якщо я вам скажу, що теплі, ви засумніваєтесь?
— Аскольд єврей?
— Вас що — це шокує?
— Ні, я просто хочу знати.
— Це потрібно для слідства чи для анкети?
— Для слідства. Він єврей?..
— Якщо його мама українка лежала дуже близько біля знайомого молодого єврея, він єврей чи українець?
— Бело Мойсеївно, батько Аскольда — ваш син, чи просто родич?
— Якщо ви питаєте, чи мій син — родич Бели Мойсеївни, то ви мені скажіть, хто ж у такому випадку не родич?
— Ваш син — чоловік покійної Ірини Іщук?
— Я сама це хотіла б запитати у вас. Якщо мій син каже: «Мамо, ти їй віриш, що я батько її сина?» Що каже мати-єврейка? Вона каже: ні! А ви б сказали по-іншому, будучи євреєм? А потім, ви мені скажіть: коли усі до одного євреї братимуть в дружини українок, хто виїжджатиме в Ізраїль?! І хто тоді одружуватиметься з єврейками? Ясір Арфат і його сини? Я вас питаю, капітане!
— І коли ж ваш син виїхав до Ізраїлю?
— Ви думаєте, що він виїхав до Ізраїлю?.. Він таки да, виїхав до Ізраїлю, але тільки для того, щоб потрапити до Америки... Ви мене зрозуміли, капітане? Він мені сказав: «Мамо, я тебе візьму...» Він візьме маму... Дав би мені Бог! Ви запитайте маму, чи мама туди хоче їхати після того, як пережила Бабин яр? У такому віці в Америку? Я вас перепрошую, капітане. Ви у це вірите?
— Скільки тепер вашому синові років?
— А скільки, капітане, вам?
— Сорок п'ять!
— Якщо я скажу, що ви ровесники з моїм Ізею, по-вашому Ігорем, ви мені повірите?
— Чи підтримуєте ви зв'язки із сином?
— Чи я підтримую зв'язки із сином? А ви підтримуєте зв'язки з Німеччиною, Америкою? Хто вам надсилає гуманітарну допомогу? Америка. А хто мені? Також Америка. Жмеринка не присилає... Чи вам, може, присилає Жмеринка і Козятин? — Бела Мойсеївна лукаво схилила голову до лівого плеча, пронизуючи капітана чіпким поглядом.
— Чи знає ваш син, що Аскольд Іщук — його син?
— Капітане... Вас можна так називати?
— Ви ж уже називаєте...
— То я вас питаю: який батько, котрий по молодості літ ускочив у гречку, а по старості одружився на мультимільйонерці, навіть якщо вона бездітна, признається, що в нього є позашлюбна дитина?
— Але ви про це знаєте?
— Ви бачите мої очі? Я також ними бачу, Аскольд Іщук — велика копія мого маленького сина. Ви в це повірите?
— Скажіть, що трапилося 7 листопада?
— Як я скажу, що трапилася велика революція і пролила велику людську кров? Що ви мені на це скажете?
— Я маю на увазі 7 листопада рівно п'ять років тому, коли померла ваша невістка, чи хто вона вам...
— А хіба, ви уже не відповіли на своє запитання? Тільки ви хотіли сказати не «померла», а повісилась. Чи ви вважаєте, що її повісили? Якщо я вам скажу, що її ніхто не вішав, ви мені повірите? Що вона сама залізла в петлю, яку звідкись приніс Аскольд, ви також не повірите?..
— На чому базується ваше припущення, що громадянка Іщук сама повісилася?
— Я хотіла б у вас запитати: ви у привиди вірите? Чи у ці... як їх... НЛО?
— Не вірю, — похитав головою капітан, трохи стомлений від характерного торохтіння господині.
— Чому ж ви думаєте, що в них маю вірити я, Бела Мойсеївна? Ви мені тоді дайте відповідь на таке запитання: коли заґратовані вікна, коли з вечора до ранку Бела Мойсеївна нікуди не виходила, то хто ж повісив уночі маму мого онука? Я? Чи Аскольд? Чи, може, домовик з Петропавлівської вулиці?
— Які причини самогубства? Ваша думка? Ваші припущення?
— Ви мене питаєте, які припущення? Якщо вас, чоловіка, зраджує на очах жінка... Що ви робите? Б'єте її, б'єте пику залицяльнику. А якщо жінка, яка збирається завтра вийти заміж, у цікавому положенні, удруге з животом і вдруге обдурена — що робить вона? Вона думає тієї хвилини про дитину? Вона думає про стареньку, хоч не матір, а все-таки родичку? Скажіть, вона думає про це?
— Вона що — була вагітна?! — аж підскочив капітан. — Ви мене потрясли...
— Я потрясла вас? А вона не потрясла усю Петропавлівську? Іване, — повернулася вона до дільничного. — Ти вже спиш? Ти тоді вже працював чи ще рогаткою вибивав Белі Мойсеївні вікна?
— Я тоді ще не працював, — буркнув дільничний.
Дубль зупинив його нетерплячим жестом і знову звернувся до господині:
— Скажіть, як пізно Аскольд повертається додому?
— Якщо я вам скажу, що Аскольд уже не повернеться, ви мені повірите?
— Не повернеться? Чому ви так думаєте?
— Я не думаю, я знаю. Я хочу вас запитати: чи може повернутися той, хто уже не думає сюди повертатися?
— А що, Аскольд кудись виїхав? І далеко?
— Якщо я вас запитаю, скільки кілометрів з Києва до Бердичева, ви мені приблизно скажете. А якщо я вас запитаю, скільки кілометрів з Києва до Америки, ви мені також скажете?
— Ви хочете сказати, що Аскольд Іщук виїхав до Сполучених Штатів Америки? — ахнув Дубль. — І коли — вчора, сьогодні?
— Я б хотіла у свою чергу поцікавитися, — знов схилила голову набік Бела Мойсеївна, — коли ви заходили до мене, то хіба на моїх дверях висіла табличка «Бюро довідок»? Може, Іван повісив, поки шукали четвертого дурня? Так ні, не повісив. Ось я й питаю: невже ви думаєте, що Бела Мойсеївна — бюро довідок і все може знати?..
— Він виїхав назавжди?
— А хто тепер бере квиток туди й назад? Нормальні люди беруть тільки туди, навіть тоді, коли вони напів'євреї. Чи я кажу щось не так, як за радянської влади?.. Слава Богу, у нас самостійна Україна! Легше вам, легше й нам...
— Скажіть, Бело Мойсеївно, ваш онук... — Капітан на мить зам'явся. — Він цілком нормальний? Ви розумієте, про що я...
— Якщо дівчина віддається уперше... як ви кажете, палкому коханню, віддається темпераментному єврею, то скажіть, хіба може від такого палкого кохання народитися ненормальний?
— Бело Мойсеївно, у вас є ключі від кімнати Аскольда?
— А в кого вони тепер мають бути? У дільничного Івана?