Надя ствердно кивнула головою, мовляв, це справді так.
«Так от кого я бачив в аеропорту! — подумав у цей час лейтенант Хорт. — Але звідки могла знати Люба, що я не швед? Чому вона мене попереджала? Це завдячуючи їй я сьогодні живий і здоровий... А не по-справжньому розстріляли»...
— Дозвольте одне слово, пане капітан?
— Будь ласка, лейтенанте...
— Надійко, скажи, ти маєш зв'язок з Любою?
— Про це ти міг би запитати мене сам на сам! — вибухнула раптом Надійка.
— Але я не знав, що в тебе є сестра близнючка. Я гадав...
— Досить, лейтенанте... Ви ж просили одне слово, а скільки поставили?.. Я вас далі слухаю, пане Король, — звернувся капітан до Василя.
— Ну а далі вже вечоріло... Я глянув на цю пару, — він показав на Надю і Віктора. — Очі в мене загорілися ревністю і ненавистю. Та ще й сищик цей мене запевнив, переконував: «Я знайшов, знайшов... Ми даремно гроші чужі не переводимо... Давайте решту — і бувайте щасливі! Тільки не дуже бийте... Таке личко треба берегти... а особливо подаровані Україні очі на довгу згадку від братньої Італії...» Словом, з'єхидничав. Загалом малоприємний тип... Але нахабний, як мінібульдозер...
— Гарно ж ви характеризуєте сищиків...
— Не ображайтеся, пане капітан, але ви й мене зрозумійте...
— Ну а гуляти ви вже кинули?
— Кинув! Аби тільки Любчик Феррарі повернулася до мене...
— Вона носить прізвище Феррарі?
— Король-Феррарі!
Лейтенант Хорт про себе подумав: «А інша — Хорт-Феррарі»
— Он як! Отже, ви вважаєте, що вона не за кордоном?
— У Києві?
— Ви когось підозрюєте? Її близьких, друзів, залицяльників?..
— Вона була по-італійськи сувора до всіх. Вона не любила чоловіків... Принаймні в цьому вона завжди запевняла мене. Вона любить дивитися на жінок...
— Василю! — вихопилося в Наді.
— Надійко, — лагідно мовив капітан, — я вас прошу. Нам усе потрібно знати. Це у ваших і наших інтересах... Якщо ви соромитеся за сестру, чи просто вам ніяково, ви можете з лейтенантом вийти...
— Ні, я тут посиджу, поки ви мене не виженете...
— Гаразд, продовжуйте, пане Король.
— Вона тримала цілу колекцію жіночих фото. Останній часом вона купила кілька великих дзеркал, розмістивши їх у кімнаті й розставивши під кутом так, щоб вони вихоплювали всю фігуру з усіх боків. Роздивляючи себе, приміряла панчохи, міняла трусики, одягала різноманітні пеньюари...
— Василю, для чого ти це всім розповідаєш?
— Надійко, цього разу я накажу вам вийти з кабінету...
— Гаразд, я мовчу... Але ж це інтимне...
— Нас цікавить усе...
— Найчастіше Любчик тренувалася зранку. Я вдавав, що сплю і крадькома спостерігав за нею. Вона милувалася своєю фігурою. Приймала ті чи інші пози... Роздивлялася чужі фотографії, а тоді копіювала зображених на світлинах... Присідала на низенькі стільчики, пуфики... Я закипав, розумів, що в неї є інший мужчина... І вона хоче йому сподобатися. А одного разу вона мене несподівано викрила й присоромила: «Ах ти безсовісний! Ти підглядаєш?..» Тоді я накричав на неї, мовляв, вона має хахаля і викаблючується перед дзеркалом, готуючись до зустрічі з ним. Вона відповіла, що ще не знайшла, але коли я буду з нею так поводитись і надалі, то обов'язково негайно знайде. «А ці пози для чого?», — я запитав. «Не забувай, що я артистка. Мені потрібно тренуватися, щоб не втратити форми. Й до того ж мені дали грати роль повії з кабаре. Я маю виконувати стриптиз», — відповіла вона. «О Господи!» — тільки й вихопилося в мене. «Не треба! Вибрав артистку собі в дружини, то примирися...» І я продовжував удавати, що примирився... Я втовкмачував собі в голову, що ніякого кабаре не існує в Києві, де б демонстрували подібний стриптиз. Принаймні мені так хотілося думати. Я обходив усі нічні клуби й еротичні театри. Ніде нічого подібного не зустрічав. Але не зустрів там і свою Феррарі. Вона ніби крізь землю провалилася...
У двері постукали.
— Прошу, заходьте! — гукнув капітан.
На порозі з'явився сяючий як начищена мідна копійка сержант Квочка з обкуреними цигарковим димом величезними вусами.
— Дозвольте доповісти — привів!..
— Не привів, а я сам прийшов. Добровільно!.. — огризнувся приватний детектив Кублей.
— О, знаменитий наш детектив «Мегре» з експрес-бюро і самовдоволений сержант Квочка! — вихопилося в капітана Дубля. — Що ж ви так необачно зганьбили себе, пане сищик? Знову «дупель пусто», як ви любите висловлюватися? «Тепер гроші на бочку! Фірма гарантує...», — покепкував з Кублея капітан. — А проте «фірма», як бачу, нічого не гарантує і ледь не скалічила мені лейтенанта. Знайомтеся: лейтенант Хорт і його подружка Надійка Феррарі...
— Нічого не розумію! — чесно признався Кублей і кілька разів закліпав своїми очима-мишками. — Чудасія, та й годі! Ви ж Людка!..
— Нічого подібного, я Надія! А хто така Людка, я не знаю, — відповіла дівчина.
— Але ж «тумба» сказала в ресторані: «Людка в нас уже не працює»...
— Це вона так усім відрекомендовується. Я ж вам казав! — спалахнув Василь. — Вона соромиться свого імені... Тому при знайомстві називає себе Людкою. Читати уважніше заповнену мною анкету потрібно, — дорікнув Кублея молодик.
— Отак-то, «сищику» Кублей! Така важлива деталь у ланцюзі ваших пошуків, і ви її раптом так бездарно обірвали... Гай-гай, молодший сержанте Кублей!
— Я старший прапорщик!..
— Це після інфляції... Все ж зросло у десятки, якщо не сотні, разів. Та ви не соромтеся так. Он Наполеон, Гітлер також мали ці почесні звання. Маршальський жезл у вас маячить перед очима... Що ви на це скажете?
— Я скажу, що знайду вашу Людку-Любку, якщо ви мені дасте ще кілька днів і якщо вона дійсно перебуває в Києві чи його околицях... В яке б вона глибоке підпілля не пішла...
— Мені подобається ваш оптимізм, Кублею. Але є одне-єдине застереження. Якщо раптом мені для експерименту знадобиться прогулятися з Феррарі, ви не будете натравлювати на мене вашого клієнта — тренера по тенісу, щоб він і мені деформував мою фізію? Бо якщо так і далі піде наше співробітництво, то ми змушені будемо невдовзі значно скоротити наш штат і кілька людей піде передчасно на пенсію по здоров'ю...
— Ну, поки що цього не трапилося. Лейтенант живий і здоровий. Як ви кажете, абсолютно не деформований, чого не скажеш про мого клієнта, який, очевидно, з цих хвилин стане пацієнтом медслужби, — Кублей іронічно і нахабно глянув на розсічену й набухлу губу у Василя Короля та його сильно подряпаний ніс, на якому запеклася кров, водночас зловтішно подумавши: «А гроші я тобі не поверну. Якщо ж таки доведеться віддавати, то поверну за банківським курсом у гривнях. Долари ж твої тю-тю! У бармена... Точніше не твої, а твоєї колишньої Феррарі. Долари — це твій останній спогад про неї...»
Василь буквально спопелив своїм поглядом Кублея.
— Я з цієї хвилини розриваю з вами угоду! — твердо заявив Король.
— Не поспішайте, — нахабно продовжував посміхатися Кублей. — Ви ж самі винні. В своїй анкеті забули вказати, що у вашої колишньої дружини є сестра-близнючка...
— Сестри-близнючки, — уточнила Надійка, якій не сподобалася така інтерпретація.
— Хай будуть і близнята. Але ж не вказав і сам пустив мене по хибному сліду. Чи не так?. А потім у мене всі козирі в руках... Я знаю, де шукати вашу... сестру (він хотів сказати: шлюшку, але не наважився, глянувши на Феррарі молодшу). Ви ж і справді молодша?
— Звідки ви взяли?
— Ну, раз не одружені...
— Не корчте з себе блазня, — гнівно мовив Василь. — Моя Люба старша за Надю всього на якусь там хвилину.
— Яке це має тепер значення? Я знаю, що ваша Феррарі є таки старша, а ця Феррарі — молодша. Оце й усе. Капітан цього не знав. Чи не так, капітане? Тільки чесно.
— Авжеж, не знав, — посміхнувся Дубль, здогадуючись куди він гне.
— Бачите, Василю. А ви отак одразу: «Розірву угоду!» Нашу угоду, як і дружбу, слід лише зміцнювати. У нас і так чимало міжнаціональних конфліктів.